Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3780436-komunikacii-peremogi-aki-z-potreb-najvazlivisi.html
Ми завжди живемо в якійсь системі, яка зумовлює нашу поведінку. Зміна системи змінює правила комунікації в ній. Війна – це принципова зміна всього. В нормі комунікації описують ситуації навколо і створюють нові. Комунікації у війні – це комунікації наказів, які вимагають виконання. З іншого боку, це також комунікації з власним населенням, бо зростає залежність від його правильних думок і дій.
Війна – це час дефіциту інформації. Комунікації у кризових умовах, а війна – це завжди криза, повинні пришвидшуватися. Бо на їх місці завжди може опинитися ворожа інтерпретація, яку потім буде важче виправляти. Є такий закон комунікації, що перша інтерпретація завжди сильніша, бо потім, навіть заперечуючи її, треба все одно її переповідати. Взагалі змінювати те, що вже опинилося у масовій свідомості, важче, аніж першим про це сказати. В багатьох випадках швидкість перемагає, тому різні узгодження лише гальмують прихід перемоги у масовій свідомості.
Три больові точки, на які націлені ці комунікації, – це власне населення, населення ворога і нейтрали. Кожна країна, на яку ми намагаємося вплинути, має власні цілі й власні вразливі місця, що відображають її ментальність. Якщо не зважати на них, ми не можемо перемогти у комунікаціях, а без цієї перемоги не може бути перемоги загальної.
Всі разом повинні бачити, що обраний нами шлях правильний. Людина повинна відчувати інтерес держави до її життя, тільки тоді держава стає рідною, а не простим бюрократичним апаратом. Війна – це перевірка держави на справжність. І це така ж перевірка кожного громадянина.
Радянська система приділяла велику увагу патріотичному вихованню. Від школи до університету молодь отримувала ці розповіді, причому в багатьох формах: від підручника до пісні й кінофільму. Справжній герой – це той, про якого ми дізналися з фільму. Чапаєв з підручника був нікому не потрібен, Чапаєв прийшов з кіно. Олександр Невський як герой взагалі виник із фільму, навіть його орден має зображення обличчя актора Черкасова, який зіграв його роль. Віртуальна дійсність сильніше впливає на масову свідомість, аніж інформаційна. Вона довго робиться, але і вплив має довший, аніж виступ по телебаченню.
Комунікація – річ багатопланова. Це і теленовини, це і пісня, це й фільм. Треба навчати лекторів, які можуть повести за собою. В країні завжди будуть присутні дві тези: перемога і «все пропало». Система цих лекторів має охопити школи й університети, але вони повинні отримувати базову інформацію, з якою можуть прийти до людей у великі колективи.
Орієнтиром є цільові аудиторії, яких не менше п'яти – населення загалом, політики, власні та іноземні, родичі тих, хто воює, населення інших країн, уряди інших країн. У випадку закордонної аудиторії мало що робиться, тут потрібен аналог радянського АПН, який надавав матеріали в різні країни під соусом їх особливостей.
Всередині країни сила армії в тому, як її підтримує населення. Мами повинні проводжати свої синів не на смерть, а на подвиг. Важлива частина пропаганди – це герої. Сьогодні ми їх не знаємо, а повинні. Пропаганда в принципі – це розповідь про героїв і ворогів. Герої сміливі, але й вороги сильні. Без сильних ворогів не буде сильних героїв.
Перемоги не буває без перемоги у комунікаціях з власним народом і всім світом. Ми розмовляємо з Заходом, а де такі ж інтенсивні розмови з Китаєм? Ми не розмовляємо самі з собою. Феномен Арестовича полягає саме в цій позиції...
Взагалі потрібна довгострокова програма комунікацій з людьми. Сьогодні вони не бачать особливої любові держави до себе, держава для них – це бюрократія від ЖЕКу і вище...
Школи й університети повинні надавати чіткі розповіді про воєнні перемоги в минулому – історична частина ситуації завжди важлива. В голові людини повинен бути пантеон героїв сьогоднішніх і вчорашніх. На телеекранах – зрозумілі коментарі того, що відбувається зараз. Міноборони повинно регулярно збирати на навчання журналістів. Позитивне завтра наближається, і всі повинні це відчувати...
Георгій Почепцов, професор
Використані графічні ілюстрації Нікіти Тітова
Академія української преси долучилася до проєкту з медіаграмотності для старшокласників та студентів профтехучилищ “Читай. Аналізуй. Розумій”, який реалізує видання “Україна Молода”.
Менеджер медіаосвітніх програм АУП Максим Запорожченко став автором трьох відеоуроків для одного з модулів курсу. Перший урок із циклу має назву “Джерела інформації та їх достовірність”.
Ми живемо в епоху інформаційного перенасичення, де новини, дані, факти, фейки, пропаганда оточують нас з усіх сторін. Тому важливо мати навички розрізнення правдивої інформації від обману, адже наша реакція на контент може впливати на наші рішення і поведінку.
Спікер виокремив конкретні вимоги, яким має відповідати достовірне джерело:
Під час відеоуроку окреслено й характеристики сумнівних джерел інформації та випадки, коли апеляція до загальновідомого може бути ознакою дезінформації.
Автор наголосив на необхідності бути обачним і мислити критично при зустрічі з інформацією, навіть якщо вона виглядає очевидною або загальновідомою.
Перевірка джерел, пошук додаткових доказів, з’ясування мотивів публікації інформації, на думку Максима Запорожченка, є ключем до правди.
Запрошуємо переглянути відеоурок та ознайомитися з матеріалами за покликанням у першому коментарі.
Відеоурок:
Додаткові матеріали: https://umoloda.kyiv.ua/number/0/2006/179048
Джерело: https://hvylya.net/interview/281488-my-vse-yavlyaemsya-chastyu-propagandy
Пропаганда працює не в порожньому просторі, вона серйозно спирається на масову свідомість. Часто вона веде її за собою, але часто й масова свідомість, навпаки, підказує пропаганді, що саме треба говорити і як. Масова свідомість як маленька дитина, вона хоче чути те, що їй самій хочеться. Віртуальна реальність, яку там будують зрозуміла. Але часто й приємна. Ми завжди сильні, а ворог завжди слабкий. Ми завжди розумні...
Ми всі виросли в епоху домінування радянської пропаганди, водночас сподіваючись, що вона колись закінчиться. Сталінську пропаганду змінила брежнєвська, яка була розслабленішою, оскільки за контрпропагандистські висловлювання саджали менше. Та й Брежнєв до кінця свого терміну все більше перевтілювався у пенсіонера, що човгає ногами. А пропаганда ставала дедалі формальнішою. Вона ще жила, але явно була при смерті.
У принципі пропаганда завжди розповідає про героїв і ворогів, звичайні люди їй якби нецікаві. Герої завжди перемагають ворогів, тобто практично як у казці. За Горбачова образи ворогів поступово зникли... Звідси випливає, що чим сильніше відчувається ворог, тим потужнішою стає пропаганда. Потужність пропаганди проявляється в тому, що її "голос" завжди буде сильнішим за голос окремої людини. У разі пропаганди кожен із нас є лише слухачем, право власного голосу пропаганда у нас відбирає. Є, звичайно, і чутки, коли незручна для влади інформація все ж таки передається. Адже повністю контролювати розмови людей не вдається.
ДАЛІ МОВОЮ ОРИГІНАЛУ:
Кстати, слухами ведомство Андропова прокладывало путь к власти генсека своему шефу. Оно боролась так против конкурентов, поскольку официально эту ложь распространить было невозможно. Про ленинградского Романова распространялась информация, что на свадьбе дочери он использовал сервиз из Зимнего дворца. А про московского Гришина, еще одного конкурента, рассказывались байки о его связях с торговой мафией. При этом потом уже пенсионер Гришин умер в очереди в собесе. Кстати, и самолет Щербицкого на четыре часа задержали в США от вылета, чтобы он вообще не успел в Москву на пленум...
Слухи работают, поскольку они максимально эмоциональны. И еще негативны... Это те характеристики, которые заставляют нас делиться подобной информацией. Ее всем интересно услышать. Слухами земля полнится. Они были заменителями сегодняшних соцсетей.
Часто это были политические анекдоты, которые и негативны, и эмоциональны сразу. Их рады услышать все. За них в советское время могли и посадить. То есть за информационное нарушение полагалось физическое наказание. Точнее это было нарушение/искажение имеющейся виртуальной картины мира, строительством которой и занимается пропаганда.
Был даже такой анекдот:
В тюремной камере:
— Какой у тебя срок?
— Двадцать пять.
— За что?
— Ни за что.
— Врешь! Ни за что десять дают [1].
Или: Идет по улице пессимист, а за ним два оптимиста в штатском…
Или: — Радио сообщает, что в стране изобилие продуктов, а наш холодильник пустой. В чем тут дело?
— Включите холодильник в радиосеть.
Перед нами в результате выстраивается конкретная картина мира, вступающая в конфликт с официозом. Это то, что нельзя прочесть в официальной прессе. Кстати, сегодня полку анекдотов не прибыло, а поменшало. Это связано с тем, что соцсети стали такой отдушиной, где можно получить хоть какую-то неофициальную информацию.
Анекдот мы можем трактовать как определенное зеркало пропаганды. То, что пропаганда наиболее активно внедряла в мозги советского человека, "взрывалось" в результате контр-реакцией в виде анекдота. Так массовое сознание пыталось избавиться от подобного внешнего давления. Такой закон информационного противодействия...
Информационное пространство остается "живым", если там есть неожиданная информация. А когда все начинает там "застывать", человек ищет "новизну" в интернете. Мы абсолютно безобидные существа, когда наш "пар" умелые руки направляют в сторону.
Анекдот еще интересен тем, что это не просто информация, а художественное произведение, хоть и минимального размера. Так всегда происходит, когда тексты проходят сквозь устную передачу. Они тогда становятся меньше, чтобы можно было передавать из уст в уста, и удачнее, подстраиваясь под интересы слушающих.
Распространение анекдотов естественно порождало в ответ борьбу с ними, то есть с теми, кто их рассказывал. Чем-чем, а борьбой советская власть всегда была сильна. Так называемое инакомыслие было ее главным врагом, отчего страдали режиссеры, писатели, художники. И пионеры, и пенсионеры должны были думать одинаково. В редкие периоды советской истории разрешалось думать не так, как другие. Один из них красиво был назван "оттепелью".
Но власть всегда бдит. В моменты, когда нельзя сажать, она все равно фиксирует, чтобы быть готовой к моменту, когда уже будет можно. В советской истории оттепели всегда сменялись "подмораживанием".
А. Архипова пишет: "Возвращаясь к 30-м годам: власть уже интересовалась фольклором и в практическом ключе. С 1921 года создается служба наблюдения за гражданами, и каждый уполномоченный по району должен был предоставлять так называемые сводки о настроениях. К 1924 году эта система оперативно покрыла почти всю страну, и к концу 20-х годов из каждого региона страны поставлялись — иногда в случае необходимости два раза в день — сводки о настроениях. Эти сводки о настроениях подробно отражали, что люди говорили, какие частушки пели, какие анекдоты рассказывали и так далее. При этом, видимо, собирали информацию по определенным анкетам. Возможно, в создании этих анкет участвовали фольклористы. Это были, конечно, как бы секретные агенты, которые буквально подслушивали на заводе, что говорят рабочие по поводу смерти Ленина. Поэтому мы знаем такое количество анекдотов, частушек, песен, сохранившихся в архивах ФСБ. В 1929 году пошли слухи о том, что за это арестовывают, но по крайней мере первая волна арестов, репрессий — это 1925–1928 годы — была не очень значительной. Но в 1934 году, после убийства Кирова, начинается действительно волна против так называемых анекдотчиков, которая к 1937 году достигает своего пика. Анекдотчиками называли людей, которые были арестованы за рассказывание не только анекдотов, но и частушек, песен — любого антисоветского фольклора, который вначале именовался контрреволюционным, а в середине 30-х — антисоветским" [2].
И еще об определенной "плановой" работе: "Лично мне архив ФСБ отказал, сказав, что у них нет таких материалов, что это чистое вранье. Нам помогают бывшие локальные партархивы, которые этими данными располагают. Также какие-то материалы есть в российских архивах. И дальше приходится читать. Это очень тяжелое чтение: вы читаете дела заключенных, в которых подробно рассказывается, за какие анекдоты их посадили. Очень много было фальсифицированных дел. Когда определенный городок должен был выполнить квоту на посадки, то арестованным предписывалось рассказывание одного и того же анекдота в массовом порядке" (там же).
Печально, что в 2023 году сама Архипова стала "иноагентом". Исследователя анекдотов по сути приравняли к тому, кто их рассказывает. Она попыталась судебно доказать свою невиновность, но... "Антрополога Александру Архипову внесли в реестр «иностранных агентов» в мае, после чего она решила оспорить это решение в суде. В ответ на ее иск Минюст подготовил возражения, из которых следует: статус присвоен Архиповой за то, что она публикует ссылки на материалы других «иноагентов», дает им интервью и комментарии, а сама занимается «политической деятельностью путем формирования общественно-политических взглядов и убеждений». «Медиазона» выбрала из возражений Минюста десять анекдотов, распространение которых ведомство считает политической деятельностью «в интересах иностранного источника»" [3].
Анекдоты были столь распространенным явлением, что были даже анекдоты об анекдотах:
«Какое у Сталина хобби?» — «Он собирает анекдоты о себе». — «И много удалось собрать?» [4].
И повтор:
«Какое у Брежнева хобби?» — «Он собирает анекдоты о себе». — «И много удалось собрать?».
Архипова увидела в современной конспирологии (типа боевых комаров, выводимых американцами) новый тип идеологии: "Несомненно, это определенный пропагандистский механизм, позволяющий найти нечто общее, что может объединить людей. Самое главное, для чего нужна эта конспирология: она позволяет объяснять, против кого мы на самом деле воюем. Путин же постоянно говорит, что мы не воюем с Украиной, украинцы – братский народ, на самом деле мы воюем с Западом, с англосаксами, которые нас отравляют, убивают наших детей, заманивают их наркотиками, меняют им пол, да еще и атакуют нас всякими вирусами" [5].
И еще: "Президент Путин и российская политическая элита росли в этой конспирологии, которая не просто была хорошим способом объяснить, что происходит, но эту конспирологию насаждал КГБ. В 90-е годы все это сошло на нет. В 1995 году по всей российской прессе была опубликована всего 31 статья про опасные биолаборатории, из которых нас чем-то травят. Спустя 28 лет, в 2022 году таких статей было опубликовано 92 тысячи" (там же).
Как видим, Архипова объясняет нужность конспирологических измышлений для власти. То, что нельзя печатать в газете, можно запускать устно. Тем более, что устная информация даже воспринимается как более правдивый вариант происходящего.
Мы остаемся людьми, хотя власти считают нас своими солдатами, покрикиая на нас за разговорчики в строю. Советский Союз был страной дефицита и анекдотов. В этом мире жили люди, а не вире ракет и космических полетов, как пытались внушить им власти.
Анекдоты ли, конспирология ли, - все это неконтролируемое творчество масс и заинтересованных граждан. А государство всегда пытается все и вся контролировать. Лучший контроль получается, когда ты сам все и запускаешь...
Юридическое ведомство признало Архипову виновной в том, что она в своих работах приводил анекдоты, которые исследовала, то есть исследуя, распространяла. Это парадокс: «Представьте себе: вы рассказываете анекдот, и окружающие вас люди смеются (или улыбаются). Реакцию смеха подделать невероятно трудно. Поэтому если человек засмеялся, значит, он думает так же, как вы.
— Добрый день! Вам повестка в военкомат.
— А с кем воевать будем?
— С фашистами, конечно!
— А против кого? [6].
Или: Путин:
— Пишите срочно статью.
Симоньян:
— На каком языке?
Путин:
— Иврите.
Симоньян:
— Да это понятно, а на каком языке писать-то?
Любой диктатор боится юмор, поскольку он создает неконтролируемый поток информации. А диктатор не может выглядеть смешным, тогда рушится его величие и пропадает всякий страх.
Что делает юмор? Он выпячивает странности и парадоксы, которые власть старательно скрывает от внимательного взгляда. Власть сильна там, где присутствует автоматическая реакция, а где человек задумывается, власть проигрывает. По этой причине власть старается работать в первую очередь на эмоциональных реакциях. Так что "биокомариное" оружие именно такое, поскольку такая информация пробуждает страх за свою жизнь, а это самая первичная реакция человека.
Анекдоты также помогают смоделировать нужную тебе картину мира твоего противника, поскольку открывают болевые точки, которые могут использоваться пропагандой. Противники любят изучать анекдоты друг друга. Это касается и президентов: "Рейган даже поручил госдепартаменту США собирать для него советские анекдоты и каждую неделю присылать их в Белый дом. По воспоминаниям режиссера-документалиста Бена Льюиса, благодаря этому глава балканского отделения госдепа Пол Гобл в то время собрал коллекцию из пятнадцати тысяч анекдотов о СССР. А Рейган довольно часто цитировал их в своих выступлениях и во время переговоров, в том числе когда в Вашингтон приезжал Михаил Горбачев" [8].
И еще - В своем выступлении в 1988 году Рейган рассказывал: "Я много лет коллекционировал смешные истории, которые советские люди рассказывают друг другу. Эти шутки выдают не только их прекрасное чувство юмора, но и циничное отношение к системе. Вот одна из них, я не рассказывал ее даже Горбачеву... Один человек приходит покупать машину. Он дает деньги, и тот, кто этим занимается, говорит: "Приходите через десять лет и забирайте свой автомобиль". Покупатель спрашивает: "Утром или вечером?" Парень, за которым машина, отвечает: "Какая разница, это же будет через десять лет!" Тот говорит: "Водопроводчик придет утром". Еще один анекдот из собрания Рейгана: "Вы знаете, что у товарища Брежнева такое чувство юмора, что он коллекционирует все анекдоты, которые про него придумывают?" - "Да, это правда. Но он также коллекционирует людей, которые их рассказывают"" (там же).
Всем не так легко живется в мире пропаганды, именно поэтому она и востребована властью. По этой причине разные типы виртуальностей, куда пытался спрятаться советский человек, могли быть для него важнее реальности. История советского времени была историей виртуальных миров, куда устремлялись люди из реальности. Кинофильмы или романы увлекали миллионы, вечера поэзии собирали толпы. Мы были читающей страной. Правда, часто надо было читать между строк...
По этой причине песня Высоцкого на слова Ю. Алешковского отражает жизнь не менее точно, чем бравурные мелодии того времени [9 - 10]:
Товарищ Сталин, вы большой учёный
В языкознании познавший толк
А я простой совейский заключённый
И мой товарищ — серый брянский волк
А я простой совейский заключённый
И мой товарищ — серый брянский волк
Пропаганда сильна еще тем, что она никогда не называет себя пропагандой. Она всегда мимикрирует под то, что ближе всего для населения. Это эстрада, песня, кино... Правильные шутки не менее важный жанр, чем газетные передовицы... Шутки услышат все, еще и перескажут, а передовицы будут читать те, кому это положено по должности. Советского человека "загоняли" в мир газет, а он пытался спрятаться в мире анекдотов.
Пропаганда "жила" в учебниках, поскольку школьники и студенты должны были читать их в принудительном порядке. Пропаганда должна была стать если не первым "я" человека, то точно вторым. И все должны были жить долго и счастливо под солнцем родной пропаганды...
Литература
1. Советские анекдоты, которые снова стали актуальными https://www.maximonline.ru/entertainment/sovetskie-anekdoty-kotorye-snova-stali-aktualnymi-id614356/
2. Архипова А. Взаимодействие власти и фольклора https://postnauka.org/video/44274
3. Российские СМИ заявили. Десять политических анекдотов, за которые Минюст признал «иноагентом» антрополога Александру Архипову https://zona.media/article/2023/10/15/arkhipova
4. Анекдотчики и анекдоты об анекдотчиках https://gorbutovich.livejournal.com/95041.html
5. Медведев С. Александра Архипова: "Конспирология – это уже новая идеология". Интервью https://www.svoboda.org/a/aleksandra-arhipova-konspirologiya-eto-uzhe-novaya-ideologiya-/32138044.html
6. Российского антрополога Ольгу Архипову объявили иностранным агентов из-за анекдотов про Маргариту Симоньян и Путина. Публикуем эти анекдоты https://vesma.today/news/post/50949-rossiyskogo-antropologakh-olgu-arkhipovu-obyavili-inostrannym-agentov-iz-za-anekdotov-pro-margaritu-simonyan-i-putina-publikuem-eti-anekdoty-
7. Архипова А.С. Радио ОБ С, птица Обломинго и другие языковые игры в современном фольклоре — М.:
ФОРУМ : НЕОЛИТ, 2015
8. Рокоссовская А. Для Рейгана собрали 15 тысяч анекдотов о СССР. Какие анекдоты об СССР травили на Западе https://rg.ru/2011/12/08/anekdoty.html
9. Товарищ Сталин, вы большой учёный https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%89_%D0%A1%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD,_%D0%B2%D1%8B_%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%88%D0%BE%D0%B9_%D1%83%D1%87%D1%91%D0%BD%D1%8B%D0%B9
10. Скончался автор песни "Товарищ Сталин, вы большой учненый" Юз Алешковский https://www.fontanka.ru/2022/03/21/70521146/
Що людина може встигнути за 1 секунду свого життя? Кліпнути очима, зробити вдих-видих, клікнути комп’ютерною мишкою, загалом, цей проміжок часу проходить для нас непомітно.
А тим часом людство за 1 секунду одночасно використовує 133 терабайти інтернет-трафіку, здійснює 3,5 мільйонів пошукових запитів у Google, переглядає одночасно майже 12 тисяч години відео на YouTube і відправляє близько 3,5 мільйонів листів електронною поштою, дві третини з яких є спамом.
Людство з кожним роком споживає та продукує все більше і більше інформації, значна частина якої не несе жодної користі, а лише перевантажує наш мозок, викликає страх, паніку, втому, розсіяність, спонукає до необдуманих рішень.
Залежність від цифрових пристроїв, соціальних мереж – ще одна проблема XXI століття, яка швидко масштабується, адже за даними глобального сервісу “Statista”, кількість користувачів соцмереж щороку зростає на 200 мільйонів, а інтернет-користувачів – на 400 мільйонів.
Максим Запорожченко під час ефіру, що відбувся 27 жовтня на YouTube-каналі АУП, запропонував 10 дієвих кроків з інформаційної детоксикації, які допоможуть не лише очистити свій медіараціон від інфотоксинів, а й покращити концентрацію та підвищити продуктивність під час професійної діяльності.
“Три головних стовпи успіху на шляху до інфодетоксу: мотивація, регулярність та чесність перед собою. Маленькими кроками можна досягти великих перемог і після цього вже ви керуватимете своїм інфопростором, а не навпаки”, – зазначив Максим Запорожченко, завершуючи фінальну онлайн-зустріч із аудиторією Академії української преси в межах відзначення Глобального тижня медіа та інформаційної грамотності.
Переглянути ефір можна за покликанням: https://youtu.be/TdVRxsqGTMg?si=C9Y-8MXyvOyp_bBp
#GlobalMILWeek2023
Як ви думаєте, за скільки хвилин сильна кровотеча вбиває людину? 20, 15, 10? Ні. Достатньо трьох хвилин, щоб втратити людину. Вчасно накладений турнікет дає шанс на порятунок, проте у його накладанні є свої тонкощі.
Так як Україна є державою, яка захищається від агресора, навички надання першої домедичної допомоги гарантують можливість порятунку життя. Тому Академія української преси вкотре проводить Школу військові журналістики, де пояснює активним медійникам специфіку роботи у кризових умовах.
26-27 жовтня 2023 року відбулося практичне та теоретичне навчання з тактичної медицини та обговорення медійної роботи на лінії зіткнення. До заходу долучилося 19 журналістів.
Перший день учасники провели з висококваліфікованими фахівчинями навчально-тренувального центру «Realist Security Hub». Експертки багато часу провели на півдні та сході України, рятуючи поранених захисників. Вони навчали журналістів рятувати людське життя за формулою MARCH: M — massive bleeding (масивна кровотеча); A — airway (дихальні шляхи); R — respiration (дихання); С — circulation (циркуляція крові); H — hypothermia (гіпотермія, переохолодження).
Тренування проходило на манекенах із використанням рідини, схожої на людську кров. У навичках учасників закріпилося вміння зупиняти масивну кровотечу, а також вміння накладати турнікети та бандажі.
«Наша програма спрямована на засвоєння 5 основних навичок, які врятують життя: швидкий огляд, накладання турнікету, тампонування, бандажування і звільнення дихальних шляхів. Якщо журналісти вмітимуть накладати турнікет, то вони врятують життя собі й будь-кому на вулиці, коли вони побачать кровотечу, а це найбільш поширене поранення на війні, близько 80%», — відзначили експертки «Realist Security Hub».
Другий день учасники тренінгу провели з воєнними журналістами – фотографом, автором і редактором серії спецпроєктів, більдредактором видання «Ґрати» Станіславом Юрченком і журналістом-фрілансером, кореспондентом Радіо Свобода та медіа «Ґрунт» Іваном Антипенком. Тренери розповіли про підготовку до роботи у зоні бойових дій, а саме: акредитацію, що із собою брати, про зв’язок, безпеку, спорядження, зокрема й про засоби особистого захисту.
Крім цього обговорили правила поведінки під час роботи в «полі», як спілкуватися із військовими, поліцією та представниками ТРО, як проводити зйомки на бойових позиціях, як записувати інтерв’ю з постраждалими.
Іван Антипенко відзначив, що: «Зараз необхідно знати, як працювати в різних зонах прифронтових і не тільки, як знімати війну, як показувати війну, як працювати з етичними моментами».
Станіслав Юрченко вже втретє долучається до тренінгу АУП, щоб допомогти журналістам висвітлювати війну. Експерт зауважує, що тема не втрачає актуальності, бо фронт може прийти несподівано в будь-яке місто у вигляді російських ракет:
«Тому не треба думати, що навички медичної допомоги потрібні тільки тим, хто їде кудись «на передок». Це має бути обов’язково, бо критичний момент може застати вас прямо вдома. Журналістів також треба вчити як спілкуватися з людьми, не наносячи їм травму. І як доносити населенню, що відбувається в країні, та якою ціною наше життя більш-менш стабільне. Це досягається людьми на фронті».
Найближчим часом Академія української преси проведе ще дві «Школи військової журналістики». Слідкуйте за анонсами. З нами ви точно отримаєте ті знання та навички, які допоможуть врятувати своє, або чиєсь життя.
Вітання, друзі!
Без слова буде важко отримати перевагу в здобутті перемоги. Без фотознімків світові буде важко усвідомити масштаби жаху. Без журналістської професії неможливо обійтися у цій війні.
Академія української преси разом з багаторічним партнером — Фондом Фрідріха Науманна за Свободу торік створили проєкт про медійників, життя яких обірвало повномасштабне вторгнення.
Ми створили 36 історій про життя та смерть журналістів, обʼєднавши ідею вшанування пам'яті та поваги у проєкті «Носії пам'яті. Журналісти, що загинули на російсько-українській війні».
26 жовтня 2023 року Меморіал презентовано та розміщено в експозиції Львівського Національного університету імені Івана Франка.
Валерій Іванов, президент АУП та Юлія Кулик, координаторка проєктів АУП, авторка Меморіалу обговорили зі студентами та викладачами університету нові реалії, яких зазнав журналістський фах. Складнощі, з якими стикаються медійники під час роботи та безпекові рамки, які інколи не залежать ні від кого.
Протягом тижня (до 01.11.23 включно) Меморіал буде розміщено у Львові за адресою: вулиця Університетська 1. Запрошуємо переглянути та ознайомитися з некрологами загиблих журналістів.
Щиро вдячні Львівському Національному університету імені Івана Франка за допомогу та підтримку.
Українськими реаліями 2022-2023 років стали системні інформаційно-психологічні та спеціальні операції (ІПСО). Ці емоційні явища масово заполонили соціальні комунікації.
Алевтина Демуцька займається наукою та досліджує наукові точки зору щодо того, що відбувається в комунікаціях у всьому світі. Вона кандидатка наук із соціальних комунікацій, доцентка кафедри реклами та зв'язків з громадськістю Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.
26 жовтня 2023 року експертка розповіла як розпізнати ІПСО, як діяти, щоб не стати враженим небезпеками інформаційного простору.
Який великий злам відбувся саме в наші часи? Відбулися зміни трендів. Якщо раніше в медіа привалювали дві цінності — створення контенту і створення аудиторії. То що відбувається сьогодні? Пропонуємо переглянути запис зустрічі, щоб про це дізнатися: https://www.youtube.com/watch?v=cS8bC8yy_yM
Насправді масова емоція є компонентом нової природи соціальних комунікацій. Це наші реалії. Проте є низка заходів, які спрямовані на захист від маніпулятивного впливу. І один із них, переконана Алевтина Демуцька, — це ігнорування інформації та каналів її передачі, якщо ваші потреби та цінності не збігаються з потребами та цінностями автора контенту.
«Застосовуйте не споживацький підхід до інформації, а пошуковий. Будьте допитливими й тримайтеся саме цього тренду самостійності у виборі поведінки та оцінки того, що відбувається в інформаційному просторі. Майте «вогник» інтересу до всього», — зазначила експертка.
У 2014 році Крим був анексований без жодного вистрілу? Референдум був законним? Як швидко кримчани отримали російські паспорти? Після припинення існування Кримського ханату у 18 столітті, Крим приєднався чи його приєднали до складу Російської імперії?
У виданнях « Нариси з історії Криму: від середини XVIII ст. до 2022 року» крок за кроком описуються російські наративи та розвінчуються історичні міфи.
Про важливі деталі, які вдалося відшукати експертам, формуючи нариси, під час ефіру АУП розповіла Оксана Волошенюк, експертка з медіаосвіти і медіаграмотності разом зі Станіславом Цаликом, кримознавцем, письменником, есеїстом. Захід відбувся 25 жовтня 2023 року.
Оксана Волошенюк розповіла про методичну частину нарисів. Відзначивши, що завдання та вправи цілком пов’язані з текстом і мають репродуктивний характер: «Ми вчимо працювати з текстовими і візуальними джеремами, а саме з їх верифікацією, формуємо навички декодування медіатексту. Працюємо з колажами, мемами, карикатурами і іншими відомими інструментами медіадіяльності» — сказала експертка.
«Ми обов’язково мусимо написати книжку ще і про новий Крим. Наприкінці нашого п’ятого видання є спеціальний розділ, який аналізує варіанти повернення Криму. Тобто ми самі, звісно, не є стратегами, але ми дивимося, які версії з цього приводу висловлювалися в Україні в різні часи. Як вони змінювалися поступово від лагідного, мирного варіанту до розуміння, що це, очевидно, буде зроблено збройним шляхом», — зауважив Станіслав Цалик.
Нагадаємо, що прямі ефіри відбудуться протягом Глобального тижня медіаграмотності. Теми та час за посиланням: https://www.aup.com.ua/anonce/vidznachte-tizhden-media-ta-informaci/
Будемо раді, якщо долучитеся!
#GlobalMILWeek2023
Вітання усім медіапедагогам, медіатренерам, журналістам та тим, хто опікується проблемами формування критичного мислення та навичками взаємодії з інформацією!
Академія Української преси (АУП) розпочала новий етап проєкту з міжнародними експертами під назвою «Чужому навчаємося і свого не цураємося».
Ми дуже пишаємося тим, що у попередніх зустрічах до наших діалогів долучилися 15 612 учасників з усіх куточків України.
25 жовтня 2023 року новий сезон онлайн-мостів відкрила експертка з медіаграмотності із Казахстану. Тетяна Голубцова — тренер викладач, гейміфікатор, ігропрактик, авторка перших освітніх настільних ігор «Медіаджунглі» та «Медіаполісся».
Тема онлайн-мосту — «Медіа і інформація для активного довголіття». Модераторка заходу, медіаекспертка АУП, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету Тетяна Іванова, поставила гості одне з ключових питань: «Як люди старшого віку можуть стати впевненими та відповідальними учасниками медійного простору?»
«Люди срібного віку, сьогодні стали головним мішеням для пропагандистів та бажаним електоратом для тих, хто рветься до влади через політику. Вважаю, що саме для покоління 55+, медіаграматність вкрай важлива», — зауважила Тетяна Іванова.
А як справи з цією проблемою в Казахстані?
У Казахстані є три будинки медіаграмотності. Вони знаходяться у Павлодарі, Астані та Караганді. Наша гостя — Тетяна Голубцова керівниця Карагандистського будинку.
Експертка разом з колегами провели два медіадослідження. Одне в 2021 році, в кінці пандемії, а друге вже у 2023 році. Тож, як змінювалися люди старшого віку під впливом нових інформаційних технологій?
Вони стали менше довіряти друзям та знайомим. Частіше стали реєструватися в соціальних мережах, трохи більше 20% перестали дивитися телевізор. Російськомовні громадяни почали читати та дивитися блоги казахською мовою.
Більш детально про результати дослідження у Казахстані можна послухати у записі онлайн-мосту тут:
Специфіка будинку медіаграмотності полягає у тому, що фахівці намагаються відійти від традиційної форми тренінгів до ігрової. Перш за все, тренери стараються оцифрувати бумерів. До того ж не тільки людей поважного віку, але і соціально вразливих, тобто людей з певними видами інвалідності.
Наступний цікавий аспект роботи будинку медіагармотності — це синергія молоді та представників золотого віку. Молодь більш рухлива, розуміється на техніці. Старше покоління краще може оцінити те, що відбувається довкола, вони можуть сказати, де потрібно бути обережним. Тому, на погляд експертів, ці енергії мають об'єднуватися.
Тетяна Голубцова разом з колегами виокремила навички, які потрібні людям поважного віку. Вони розподілені на кілька категорій:
«Ми не маємо ставити «інформаційний крест» на старшому поколінні. Цифрового ейджизму не має бути. Нам потрібно допомагати людям золотого віку стати ближчими до онуків.
Лені Таксамбай 87 років. Ця жінка раз на три місяці подорожує. Вона знімає свій особистий блог про подорожі. Свої влоги почала знімати у 80. Учасниця нашого будинку медіаграмотності не боїться брати в руки смартфон та роботи медіаконтент», — розповіла Тетяна Голубцова.
А ми рухаємося далі у напрямку розвитку критичного мислення та медіаграмотності. Незабаром поділимося інформацією, у яку ж країну буде прокладений наступний онлайн-міст. Будьте разом з АУП! У будь-який час та вік!
