Виступ заступник директора Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні Dr. Яна-Філіппа Вьольберна на презентації аналітичного звіту Академії української преси “Український медіаландшафт 2022-2024: Зміни в медіа під час повномасштабного вторгнення”, створеного за підтримки Фонду Конрада Аденауера в Україні.
Дорогі пані та панове!
Мене звати Dr. Ян-Філіпп Вьольберн, я заступник директора Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні. Я вивчаю українську мову, але сьогодні говоритиму українською, адже це дуже важлива й багата мова. Дякую всім, хто прийшов на нашу зустріч, і прошу вас залишатися з нами, адже попереду цікава розмова.
Перш за все, я хочу подякувати вам за вашу стійкість і працю в ці складні часи війни. Я розумію, що це дуже непростий період для всіх: для вас особисто, для вашої роботи та для ваших родин. Я знаю, про що кажу, адже перебуваю в Україні з 8 липня, відколи я сюди прибув.
Дякую ще раз і дякую за те дослідження, яке ви провели. Я сподіваюся, що ми зможемо й надалі розвивати нашу співпрацю, яка триває вже понад 30 років.
Якщо можна, я хотів би сказати кілька слів не стільки про зміст нашого дослідження, скільки про його важливість. Дуже важливо мати огляд того, де зараз перебувають українські медіа і як вони розвиваються. У часи війни ми шукаємо орієнтири. Українці часто ставлять питання, за що ми боремося. Звісно, очевидна відповідь — немає вибору, адже Росія прагне знищити Україну як суверенну незалежну державу. Але також важливо зрозуміти, для чого ми боремось. Які в нас перспективи на майбутнє? Чи після війни буде краще, ніж зараз? Адже я часто чую, що ми хочемо жити в єдності та свободі. Тому наше завдання — продовжувати розвивати й відбудовувати демократію в Україні, навіть якщо нині першорядний пріоритет — це війна. Не варто втрачати з фокусу це питання, тому що йдеться про майбутнє держави.
На цьому шляху медіа відіграють важливу роль. Я би навіть сказав — одну з найважливіших. У Німеччині прийнято вважати медіа «четвертою владою», яка контролює три інші гілки: виконавчу, законодавчу та судову, забезпечуючи публічність, формуючи незалежну думку і спонукаючи громадян мислити й діяти як вільні демократи. Медіа виявляють проблеми та зловживання, змушують до відкритого обговорення того, що слід змінити. Це надзвичайно важлива функція у демократичній державі.
Дорогі журналісти, які прибули сюди й бачать себе як «четверту владу» держави, я хочу вас щиро заохотити продовжувати вашу працю, незважаючи на всі труднощі. Це важливо для майбутнього України.
І другий пункт, який згадав мій колега, доктор Ломан. Як ви знаєте, ми також повинні готувати звіти для нашого центрального офісу. Коли я писав свій звіт за минулий рік, я вирішив переглянути звіт, який д-р Ломан підготував приблизно 20 років тому. Це було дуже цікаво, тому що показало мені широкий погляд на зміни, які відбулися в цій країні. Не наведу дослівну цитату, але загальний сенс тодішнього звіту був таким: «Незалежна та вільна медіасфера в Україні практично не існує, оскільки більшість впливових ЗМІ належать політичним силам і використовуються в їхніх інтересах». Це було написано лише 20 років тому — тобто десь пів покоління тому. Сьогодні ситуація істотно змінилася.
І це мій другий меседж: нам слід пам’ятати, наскільки великий шлях уже пройдено. У багатьох демократичних країнах формування потужної медіасфери тривало 50–100 років. А Україні вдалося суттєво просунутися за набагато коротший період. Тож, якщо поглянути з цього ракурсу, можна сказати, що ви йдете правильним шляхом.
Попри всі складнощі та війну, я пригадав недавню бесіду з одним журналістом. Він відзначив дві важливі речі: по-перше, розслідувальна журналістика продовжує працювати навіть у цей складний час, і це дуже добрий знак. А по-друге, немає жорсткої цензури, на яку можна було б очікувати за умов воєнного стану. Навпаки, в Україні залишаються можливості для відкритого журналістського аналізу. Якщо зіставити це з тим, що було 20 років тому, можна пишатися тим, чого ви досягли. Звісно, є ще над чим працювати, і саме цьому присвячене наше обговорення сьогодні та в майбутньому. Сподіваюся, що проведене дослідження, яке ми підтримуємо, допоможе вам зрозуміти, де ви зараз, і дасть підказки, як рухатися далі.
Дякую за увагу та бажаю успіхів у презентації дослідження!
Український медіаландшафт — 2024 є продовженням низки аналогічних оглядів, що виходять щокілька років з 2010 р. та готуються Академією української преси у співробітництві з Фондом Конрада Аденауера. Медіаландшафт традиційно містить огляд пануючих тенденцій у медіаполі України.
Призначений для журналістів, політологів, всіх, хто цікавиться новітньою історією України.
Ми висловлюємо щиру подяку Представництву Фонду Аденауера в Україні, які протягом вже 30 років є партнером багатьох важливих справ у розвитку демократичної України.
Ми звикли думати про журналістику як про щось стабільне. Газета — це просто газета, а новини завжди поруч у смартфоні. Але у прифронтових містечках та селах України журналістика більше не стабільна. Вона — це боротьба: за світло, воду, тепло, інформацію і виживання між загрозами окупації, обстрілами та вимушеною евакуацією.
Журналіст газети «Білопільщина» Юрій КАЛІНІЧЕНКО
– Коли ти чуєш вихід, а через секунду чуєш свист снаряду, то через дві він уже у тебе під ногами – три секунди на все, – розповідає журналіст газети «Білопільщина» Юрій КАЛІНІЧЕНКО про умови роботи в 2022-23 роках на прикордонних з росією територіях Сумщини. — Бувало таке, що прилітало до тридцяти по центру за день, періодично прилітали каби. Ми вперше побачили і відчули нові російські КАБ-500. У редакції провалена стеля, винесли техніку у безпечне місце – продовжуємо працювати.
Ці локальні редакції діють. І сила яка дає їм ресурс для виживання — люди навколо, які не здаються.
Президент АУП, професор, доктор наук Валерій ІВАНОВ
– Вони не вигадали новий формат, але працюють у таких умовах, які руйнують саму ідею медіа як спокійного потоку новин, – говорить президент АУП, професор, доктор наук Валерій ІВАНОВ. — Коли кожен випуск газети — це подвиг, а кожна стаття може бути останньою, питання «чому вони це роблять?» стає важливішим за «як».
Чому вони це роблять? У світі, де великі медіа орієнтуються на кліки й алгоритми, ці редакції живуть за зовсім іншими правилами. Для них важливо бути потрібними своїй аудиторії, подивитися в очі, коли простягаєш газету, почути слова вдячності (або звинувачення у нещирості) відразу після публікації, а не у вигляді анонімного коментаря під постом.
Академія української преси проїхала більш ніж 2 000 кілометрів прифронтовими дорогами, побувала в Харківській, Донецькій, Сумській областях і поспілкувалася з редакціями, які підтримує у 2025 році в рамках проєкту АУП «Українські регіональні (прифронтові) медіа» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США.
Новий контекст старих місій для медіа
До війни все було інакше. У невеликих містечках новини поширювалися швидше через розмови, ніж через інтернет. Локальні газети у невеликих містах були таким собі розширенням спільнот: всі один одного знали, і редакція не просто повідомляла новини, а створювала локальну історію. Зараз це змінилося. Частина людей виїхала, частина на фронті, а ті, хто залишився – просто виживають.
Що роблять медіа за таких обставин? Вони адаптуються. Наприклад, редакція «Дружківка на долонях» продовжує працювати, попри загрозу постійних обстрілів. Їхня мотивація проста — вони потрібні.
Редактор «Дружківки на долонях» Антон ЗАЙЦЕВ
– Ми будемо працювати, поки зможемо, але фронт все ближче — ділиться редатор «Дружківки на долонях» Антон ЗАЙЦЕВ. — Ми повідомляємо про місця, де можна отримати воду, отримати гуманітарну допомогу, бо для нашого міста це величезна проблема. І ці матеріал завжди затребувані після російських обстрілів по критичній інфраструктурі.
Це ключове слово — «потрібні». Коли громада розпадається, люди займаються виживанням, медіа — це нитка, яка тримає її разом.
Уявіть себе на місці читача, який живе у прифронтовому місті. Що ви хочете знати? Де знайти воду? Як отримати гуманітарну допомогу? Що відбувається з вашими сусідами чи друзями? Чи може який наряд одягнула відома голлівудська акторка на черговій премії?
У Барвінковому Харківської області місцева газета «Вісті Барвінківщини» стала єдиним джерелом фотоілюстрацій для створення меморіалу загиблим героям. Уявіть собі: ні влада, ні люди не мали навіть фотографій цих героїв. Газета фіксувала історії життя громади, як люди вибирали стати на захист свого міста та як вони загинули. Тому і мала в своїх архівах фотографії та контакти родин для отримання дозволу.
Це робить ці медіа чимось більшим за просто джерело новин. Вони зберігають пам’ять. Без журналістів та архіву газети не було б цих історій, без історій — не було б пам’яті.
Чому вони не здаються
Реальність така: більшість із цих журналістів могли б залишити свої міста, знайти іншу роботу в безпечному регіоні чи отримувати соціальні виплати за кордоном. Але вони залишаються. Чому? — це одне із питань, які команда АУП обговорювала під час зустрічі.
Одна з причин — почуття обов’язку. В Ізюмі, Барвінкові, Дружковці, Великій Писарівці, Білопіллі, де за одну ніч може прилетіти до десятка снарядів, а fvp-дрони окупантів регулярно влаштовують «сафарі» на цивільних — редакції відновили випуски після деокупації. Їхня мотивація проста: «Ми повинні виконати свої зобов’язання перед передплатниками».
головна редакторка «Вісті Барвінківщини» Ірина СТОЛБОВА
– Це дуже символічно, на 2022 рік ми мали 2022 передплатника, — згадує головна редакторка «Вісті Барвінківщини» Ірина СТОЛБОВА. — Цьогорічна передплата в чотири рази менша, але ще багато людей купує газету вроздріб по магазинам. І ми пишаємося, що після деокупації, за підтримки НСЖУ, ми виконали перед передплатниками ВСІ свої зобовʼязання! Хоча довелося відправляти примірники по всій Україні в родини, які були змушені виїхати.
Інша причина — довіра. Люди читають газети, коли доступ до інтернету обмежений або відсутній тижнями. І як завжди під час війни, утворюється інформаційний вакуум щодо локальних нових та подій.
Журналіст «Обрії Ізюмщини» Микола КАЛЮЖНИЙ
– Ми спочатку думали чи піде газета. Але запит виявився дуже значний, — ділиться враженнями після деокупації журналіст «Обрії Ізюмщини» Микола КАЛЮЖНИЙ. — Люди спрагли до інформації. Був повний брак інформації. Відсутність комунікації влади та громади породжувала фейки, побрехеньки. Тому ми вирішили робити друкований варіант. Це виявився правильний напрямок, хоч і дуже складний.
Головний редактор газети «Ворскла» Олексій ПАСЮГА
– За рахунок Охтирки ми майже подвоїли тираж після втрати підписників у перші роки війни, — ділиться головний редактор великописарівської газети Сумської області «Ворскла» Олексій ПАСЮГА. — Аудиторію потрібно привчати читати, а тут не було жодної газети два роки. І зараз вони читають, хоча це здавалося спочатку неможливим.
Це працює. Бо ці медіа не просто повідомляють новини. Вони — нитка, що з’єднує громади, людей та ідеї, які розірвала війна.
Що ми можемо дізнатися від цих журналістів
Серед багатьох матеріалів, які щодня, щотижня чи щомісяця виходять у прифронтових районах, найбільш затребуваними є:
Є щось майже неймовірне у тому, як ці медіа виживають. Вони працюють, коли здається, що працювати неможливо. І це ставить цікаве запитання: чи можлива така відданість у інших сферах?
Ці люди — не ідеальні герої. Вони різного віку, освіти, досвіду. Хтось пережив окупацію, хтось переїхав, вже повернувся, продовжує писати для своєї аудиторії. Їх об’єднує одне – бажання бути корисними. Це базові речі. І вони не звучать як «новини» в традиційному сенсі. Але, по суті, це й є — те, що має значення для людей.
І, можливо, саме це — найцінніший урок.
Що означає бути потрібним
Якщо ви думаєте про журналістику як про продукт або бізнес, то ці медіа не мають сенсу. Але якщо ви думаєте про журналістику як про місію, то журналісти — її серце. Вони працюють не тому, що це вигідно, а тому, що це потрібно.
Це звучить просто, але подумайте: чи багато хто з нас може сказати те саме про свою роботу?
Можливо, в цьому і є справжній сенс слова «відданість».
Там, де війна змінює життя людей, а звуки сирен і пострілів стали звичними, Академія української преси (АУП) здійснює відповідальну роботу. АУП підтримує редакції не лише знаннями та досвідом, а й створює умови для їхнього подальшого розвитку та зміцнення, щоб вони могли ефективніше виконувати свою місію під час війни.
У рамках сміливого проєкту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США «Українські регіональні (прифронтові) медіа», команда АУП відвідала прифронтові міста Донеччини, Харківщини та Сумщини. Президент АУП Валерій Іванов та виконавчий директор Андрій Коваленко під час візиту обговорили ключові проблеми, з якими стикаються місцеві редакції, та запропонували дієві рішення для їх подолання.
Їхній маршрут проліг через міста, які пережили окупацію, обстріли та нестерпний біль війни. Ізюм та Дружківка стали не просто зупинками, а місцем зустрічі двох світів: тих, хто створює події, і тих, хто доносить їх до світу.
ВІДЕО можна переглянути ТУТ>
Редакція «Обрії Ізюмщини» у зраненому, але нескореному Ізюмі — це живий доказ того, що журналістика не лише виживає під час війни, а й зміцнює дух населення, що залишилося. Команду АУП тут тепло зустрів редактор видання Микола Калюжний, який продовжує підтримувати роботу редакції. «Дружківка на долонях» — символ незламності у місті, вона очолювана Андрієм Назаренком, і є яскравим прикладом того, як медіа може залишатися опорою достовірності у найважчі часи.
Проєкт АУП — це не просто підтримка місцевих медіа, це частина великої війни за інформування. Адже слова — це не лише речення. Це виклик, це вибір, це відповідальність. «Місія журналіста зараз не лише висвітлювати події, а й стати опорою для людей, які хочуть розуміти, що відбувається насправді», — зазначив Валерій Іванов.
АУП готує нові поїздки та шляхи підтримки редакцій, обговорення та проєкти, які допоможуть місцевим медіа протистояти ворогу — і на інформаційному, і на людському рівні.
Україна сьогодні захищається не лише на полі бою, а й у розумах і серцях. Академія української преси активно долучається до цієї боротьби, прямуючи туди, де слово потрібне найбільше. АУП прагне показати, що журналістика — це не просто робота, це сміливість, витримка і вірність.
Спільно відстоїмо істину до останнього!
Уявіть: ви тримаєте в руках інструмент, що допоможе відрізняти правду від маніпуляцій — ігри, які навчають аналізувати, і матеріали, що відкривають нові можливості для дітей із особливими освітніми потребами. Інтригує? А це реальність із проєктом «Фактично: час мислити критично», який стартував на початку 2025 року!
Війна й інформаційна агресія створили нові виклики. Сьогодні кожен з нас стикається зі шквалом фейків, пропаганди та дезінформації. Що з цим робити? Відповідь проста: озброювати себе знаннями й критичним мисленням. І ми знаємо, як це зробити цікаво й захопливо! 🎯
🔥 Що на вас чекає?
🎲 Ігри, які розширюють світогляд:
Ці ігри будуть створені та надіслані для молоді, яка під час тривоги перебуває в укритті і прагне тренувати мозок. І навіть якщо світла немає — з нами все продумано, ігри комплектуються акумуляторними лампами. 💡
🌟 Матеріали для дітей із особливими освітніми потребами: онлайн-курс та ґайд із медіаграмотності.
Це продукти, які не мають аналогів. Вони стануть справжньою знахідкою для інклюзивних центрів та спеціалізованих закладів освіти по всій Україні та дадуть шанс кожній дитині освоїти медіаграмотність.
🌍 Вся країна — одна команда! Проєкт фокусується на тих, хто найбільше цього потребує: молодь із прифронтових регіонів, діти з особливими потребами, вимушені переселенці. Це не просто слова — це крок до світу, де кожен отримує шанс бути обізнаним і сильним перед обличчям інформаційної агресії.
💡 Проєкт має загальнонаціональний характер із фокусом на прифронтові території. Він охопить понад 8 000 молодих людей та 600 дітей із особливими потребами.
🔮 Ми прагнемо, що через деякий час українська молодь стане головним прикладом для всього світу, як долати фейки, розуміти медіа та перемагати інформаційного ворога. Ви можете стати частиною цієї історії.
👉 Це більше, ніж навчання — це справжня трансформація свідомості. Змінюйте свій підхід до інформації та отримайте перевагу в житті.
Слідкуйте за новинами проєкту. Ера свідомих медіаспоживачів починається саме з вас. 🚀
Проєкт втілюється в межах Програми інформаційної стійкості українського громадянського суспільства за підтримки IREX in Ukraine 
#АУП #IREX #AUP #Фактично #Factychno #медіаграмотність #medialiteracy
Ми живемо в часи, коли невідомо точно, що є правда, а що вигадка. Точніше, ми стали жити в більших обсягах вигадки, ніж це було колись. Ми — останні могікани, які застали ще останні десятиліття існування правди.
Ми завжди живемо в сюжеті, який розгортається на наших очах. Ми — люди нового світу, сформованого сюжетами / наративами з фільмів, книжок, стримінгових платформ. Людина далекого минулого слухала казки, людина XIX століття з винаходом друку отримала газети й книжки, людина XX століття вихована кіно. І ще була освіта, яка, як і медіа, «вирівнювала» знання, роблячи їх більш «єдиними». Усі знали все те, що знали й інші. Такий своєрідний інформаційний «цемент», у який не так легко пробитися чомусь новому й іншому.
Ми сьогоднішні «прив’язані» ще до Нетфліксу й інших стримінгових платформ, які на постійній основі утримують нашу увагу. Це дозволяє їм насичувати нас потрібними наративами, причому на масовій основі. І що не менш важливо, робиться все одночасно: потрібний наратив входить масово в один момент часу, заповнюючи мізки більшості.
Нас атакують найрізноманітніші сюжети, що переходять із наративу в життя й назад. У Трампа, наприклад, під час виборчої кампанії стріляли — вже важливий елемент виборчого сюжету, що привертає до екрана навіть того, хто давно не дивився новини. У новин завжди є прив’язка до часової точки. У фільму її вже немає в такому сильному вираженні. Ми не знаємо, який відсоток тих, хто голосує за нього, приніс цей постріл.
Ми частіше, ніж нам здається, живемо в чужих світах. Це не тільки література й кіно з їхніми типами героїчної поведінки, а й підручники історії та медіа, спрямовані на піднесення тих, хто віддає своє життя заради колективного виживання. Це такий своєрідний тренінг правильної поведінки. Чіткі образи героїв і зрадників супроводжують людину все життя: від казки й пісні до роману та фільму. Практично всі види поведінки вже траплялися нам раніше, тільки в іншому виконанні.
Суспільству й державі потрібні герої, які віддають своє життя заради колективного виживання. Це приклад правильної поведінки. Як із дитинства було відомо кожній радянській дитині: «пионер — всем ребятам пример». Цей «тиск» запроваджуваних норм із неминучістю працює.
Школа — інкубатор правильної поведінки. Потім точно так само працюють медіа. Вони завжди описують винятки, а не буденну поведінку, але подають їх як норму, оскільки всі навколо їх знають. Завжди героїв багато в минулому і мало в сьогоденні. Рідкість їх підтверджує максима — «героям слава». Час посилює одну героїку й послаблює іншу. Але та чи та героїка присутня в мізках масової свідомості завжди.
Кіно по суті — це теж інкубатор поведінки, але теж героїчної, а не просто правильної. За фільмами важко відновити, яким же було реальне життя в той час, який вони описують. Телесеріали відображають не тільки видовищну з цікавого сюжету, а й суто біологічну потребу «підглядати» за собі подібними.
Раніше цю функцію виконували книжки, наповнюючи нас правилами поведінки, які суспільство вважає правильними. Герой часто стає героєм після своєї смерті, тобто роблячи вчинок, який повністю суперечить біологічним вимогам, оскільки біологічно індивідуальне життя найважливіше. Натомість соціальні закони підіймають саме його на п’єдестал за це порушення біології.
З іншого боку, страшний бум телесеріалів відображає збереження потреби в зануренні в чужі світи, але на базі іншого формату. У будь-якому разі минулий світ уже зруйнувався, хоча мало хто звертає на це увагу. Ми не знаємо майбутнього світу, оскільки наші правила створені, виходячи з минулих варіантів. Тоді вони працювали добре, але хто знає, як вони працюватимуть завтра.
Серіали цікаві ще тим, що стримінгові платформи просять писати сценарії так, щоби глядач міг стежити за сюжетом, навіть займаючись іншими справами, як це часто й відбувається.
Пропаганда будує й утримує модель світу. Вона має на меті зробити єдиною («зцементувати») свій бік на базі позитиву і зробити протилежний бік негативним. Тобто вона посилює «зчеплення» внутрішнього і «відторгнення» зовнішнього. Пропаганда не любить і не використовує півтонів, тільки найяскравіші фарби. Усі лиходії — на протилежному боці та весь позитив на своєму.
Командир у Чапаєва має бути на білому коні попереду, і він бачить одразу, хто є друг, а хто є ворог. А радянський піонер теж був усім хлопцям «прімєр». Держава просуває вперед героїчні приклади, коли герой віддає життя за колективне виживання.
Телесеріал — це трансформована під сучасні потреби й можливості умовна розповідь біля багаття з далекого минулого. Вона притягує нас до екрана точно так, як це було сотні тисяч років тому до оповідача. У минулому вечори мали бути довшими, оскільки працювати було неможливо через темряву.
Сьогодні ми живемо в новій ситуації, коли невідомо точно, що є правда, а що вигадка. Точніше, ми стали жити в більших обсягах вигадки, ніж це було колись. Причому сьогоднішня вигадка робиться набагато достовірнішою, ніж навіть справжня правда. Вона оточена страхом, таємничістю, жахами, чим приваблює нас навіть більше, ніж правда. І це одночасно свідчить про те, що вік правди поступово відходить у минуле. Вона стає дедалі менш потрібною, особливо в розважальних жанрах, які й потрібні нам якраз тому, що заміна правди на правдивість робить їх більш затребуваними, особливо в ситуації дозвілля. А сучасна людина має дедалі більше годин дозвілля, що вимагає видавати на-гора дедалі більше вигадки.
Якщо це екстраполювати на майбутнє, то людина тоді взагалі житиме винятково у вигаданому світі. Реальність їй буде абсолютно нецікава. Тож користуймося нашим світом, коли реальність ще має право на існування. Ми — останні могікани, які застали ще останні десятиліття існування правди. Сьогоднішня війна повернула нас, звичайно, хоча й частково, до правди. Але війни приходять і йдуть, а з ними й правда...
15 січня 2025 року на YouTube-каналі АУП відбулася презентація першого в цьому році навчально-практичного посібника «Медіаграмотність та STEM-освіта: виклики та можливості», автором якого стала Юлія Зоря, завідувачка навчально-тренінгового центру STEM-освіти Черкаського інституту післядипломної освіти педагогічних працівників.
Під час презентації авторка акцентувала на важливості поєднання медіаграмотності з природничо-математичними дисциплінами. "Цифрові технології вже є частиною нашої реальності, і вони вимагають нових освітніх підходів", — зазначила Юлія Зоря. Вона також наголосила, що критичне мислення є основою як медіаграмотності, так і STEM-освіти.
Посібник складається з трьох основних розділів, у яких:
Як зазначив модератор заходу Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм АУП, завідувач центру цифрової освіти та медіакультури Миколаївського ОІППО, посібник можна вважати першим у світі, який детально аналізує взаємодію STEM-освіти та медіаграмотності, підкресливши: "Це видання показує, що інтеграція медіаграмотності можлива у будь-який предмет, навіть у STEM, де, здавалося б, це найменш очевидно".
"Критичне мислення — це основа для успішної адаптації у світі, який змінюється під впливом інформаційних потоків та технологій. Ми віримо, що цей посібник стане тим інструментом, який допоможе виховувати нове покоління компетентних та свідомих громадян", — підсумувала Юлія Зоря.
Академія української преси запрошує педагогів долучатися до використання посібника у своїй роботі. Видання доступне для безкоштовного завантаження на Порталі медіаосвіти та медіаграмотності АУП.
А усі, хто проведе заняття за матеріалами цього чи інших посібників АУП, мають можливість отримати сертифікат від АУП та МОН України, заповнивши форму зворотного звʼязку.
Запис презентації: https://www.youtube.com/watch?v=09K60WJHep8
Завантажити посібник: https://medialiteracy.org.ua/mediagramotnist-ta-stem-osvita-vyklyky-ta-mozhlyvosti-navchalno-praktychnyj-posibnyk/
Форма зворотного звʼязку: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfGEKH-dCewFJfkIUx8GlyQ-lR9Z5vtzL0xT71Cm7kFK5jYAw/viewform
💥 Люди третього віку опинилися серед інформаційних викликів: фейки, маніпуляції, цифрові загрози. Хто допоможе їм? Хто навчить відрізняти достовірність від обману та захищатися в інтернеті?
Якщо ви працюєте з людьми 55+ — приєднуйтесь до унікального дводенного офлайн-тренінгу «Медіаграмотність для людей третього віку», щоб надати вашій аудиторії важливі інструменти для безпечного життя у цифрову епоху!
🌍 Що стоїть на кону?
Старше покоління часто стає жертвами інформаційних атак та шахрайств, бо:
📢 Медіаграмотність — це їхній цифровий щит. І ви станете тим, хто допоможе їм його створити.
🤝 Тренери
Тетяна Іванова, медіаекспертка Академії української преси, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету.
Сергій Штурхецький, голова Незалежної Медіа-Профспілки України.
✨ Що ви отримаєте на тренінгу від Академії української преси?
1️. Готову програму навчання: інструменти, які ви зможете одразу застосувати у своїй роботі.
2️. Практичні навички: як розпізнати фейки, запобігти маніпуляціям та захистити людей третього віку.
3️. Цифрову безпеку: від основ безпеки паролів до боротьби з шахрайством.
4️. Методики викладання: навчіть складному просто, цікаво та ефективно.
5️. Сертифікат: офіційне підтвердження вашої нової кваліфікації.
6️. Нетворкінг: знайомство з іншими тренерами, обмін ідеями та підтримка від однодумців.
📅 Коли: 13-14 лютого 2025 року.
📍 Де: Київ.
🔗 Реєстрація: https://forms.gle/1SuSZwbKcanHdHms8
📞 Деталі: Юлія Рицик, асистентка проєктів АУП, info@aup.com.ua, 067-372–27–33.
Поспішайте зареєструватися, кількість місць обмежена! Організатори покривають витрати на проїзд, проживання (1 ніч, двомісне поселення) та харчування в межах тренінгу.
Про результати конкурсного відбору ми поінформуємо усіх не менше, ніж за тиждень до початку тренінгу.
Цей тренінг — не просто про знання, це про місію. Ви навчите літніх людей бути впевненими у світі, де інформація може бути зброєю.
Навчайте. Надихайте. Захищайте. 🚀 Поспішайте! Разом з Академією української преси зробимо інформаційний світ безпечнішим! 💪
Академія української преси оголошує про важливий крок у розвитку Бібліотеки масової комунікації та медіаграмотності — тепер всі видання будуть забезпечені ідентифікаторами DOI (Digital Object Identifier).
📚 Що це означає?
DOI — це унікальний цифровий код, який надається кожній публікації, забезпечуючи її доступність, ідентифікацію та збереження в цифровому середовищі. Завдяки цьому читачі та дослідники зможуть легко знайти, цитувати й використовувати матеріали видань Академії.
🌍 Чому це важливо?
Для науковців: DOI підвищує видимість та цитованість публікацій, роблячи їх доступними у міжнародних базах даних.
Для видавців: це підтверджує високий стандарт якості й індексацію у світових наукометричних системах.
Для освітян, студентів і практиків: легкий доступ до перевіреної та авторитетної інформації.
🙌Це ще один крок до інтеграції української науки у світовий інформаційний простір, сприяючи популяризації українських досліджень і знань.
Стежте за нашими новинами, читайте публікації Академії української преси й використовуйте DOI для цитування! 📖✨
Академія української преси долучилася до експертного опитування, проведеного "Детектором медіа" щодо підсумків 2024 року й тенденції в поширенні медіаграмотності в Україні на 2025 рік.
Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм АУП, виокремив успішні проєкти з медіаграмотності Академії в 2024 році, які відповідають сучасним викликам у цій галузі, а саме: стрімке зростання ролі великих мовних моделей та їх впливу на інформаційний простір (проєкт "Медіаграмотність та ШІ" спільно з Фондом Фрідріха Науманна за Свободу) й необхідність покращення якості викладання медіаграмотності в невеликих громадах та її інтеграції в навчальні предмети (форуми в регіонах, школа для методистів та виклидачів ІППО, мініпроєкти, конкурси вправ, посібники та навчальні програми).
Опитані експерти галузі (Альона Романюк, Любов Найдьонова, Дмитро Хоркін, Марина Дорош та Максим Запорожченко) поділилися своїм баченням того, яким буде медіаграмотний рік-2025 в Україні та які навички варто розвивати вже зараз.
Повну версію матеріалу читайте за посиланням:
