27 березня 2025 року відбувся масштабний обласний онлайн-форум «Медіа PROсвіт: виклики та можливості», організований Луганським ОІППО спільно з Департаментом освіти і науки Луганської ОВА. Подія об’єднала понад 300 педагогів Луганщини, науковців, керівників освітніх установ і експертів з усієї України.

Мета заходу — обговорення впровадження медіаосвіти в практику Нової української школи, обмін досвідом щодо створення безпечного медіасередовища, популяризація нових практик формування медіаграмотності.

Академія української преси виступила активним партнером форуму.

Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм АУП, презентував ресурси, які можуть стати в нагоді вихователям, вчителям, викладачам і медіатренерам:

освітні, наукові та методичні матеріали;

онлайн-курси з медіаграмотності;

платформи для навчання дітей та підлітків;

тренінгові програми для педагогів.

У програмі форуму були представлені доповіді з психології медіатравми, захисту дітей від цифрових загроз, формування критичного мислення, створення власних медіапродуктів, а також — практичні кейси впровадження медіаосвіти в НУШ, ПТО, позашкілля та заклади вищої освіти.

Дякуємо організаторам за запрошення та всім учасникам — за активну позицію в розвитку медіаосвіти в Україні.

Академія української преси і надалі підтримуватиме ініціативи, що сприяють медіаосвітній трансформації українського суспільства.

Маніпуляціє, час тобі тікати!

Ти майстерно ховаєшся за гучними заголовками, підтасованими фактами й солодкими напівправдами. Але є проблема: ми бачимо тебе наскрізь! І тепер у нас є план.

Академія української преси разом із Фондом Фрідріха Науманна за Свободу організовують дводенні офлайн-тренінги «STOPманіпулятор»:

• 07-08 квітня у Тернополі
• 09-10 квітня в Івано-Франківську
• 11-12 квітня у Львові.

Якщо ти студент-журналіст та хочеш навчитися розпізнавати фейки та протистояти інформаційним атакам та маніпулятивним впливам, приходь і прокачай свої навички!

Що на тебе чекає?

• Інсайти від крутих експертів про медіа, пропаганду та методи впливу.
• Аналіз реальних кейсів – дізнаєшся, як маніпулюють твоєю свідомістю.
• Практичні інструменти протидії дезінформації.
• Можливість поставити запитання професіоналам і знайти однодумців.

Експерти:

• Валерій Іванов, професор, президент Академії української преси;
• Юлія Кулик, координаторка проєктів Академії української преси;
• Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм Академії української преси, завідувач центру цифрової освіти та медіакультури Миколаївського ОІППО.

Участь безкоштовна!
Організатори забезпечують харчування.
Проїзд і проживання – не компенсуються організаторами в рамках заходів.

Реєстрація тут: https://forms.gle/Xji4GKuyxTy3zos47

Не дай себе обдурити – ставай інформаційно грамотним разом із нами!

Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland

За підтримки Федеративної Республіки Німеччина

Свого часу я потрапив під сильне враження від популярних книжок про нейробіологію, які пояснюють, як працює наш мозок. Було неочікувано цікаво та  ще й  - зрозумілою мовою. Тож несподіване відкриття того, що наші емоції — це не просто абстрактні переживання, а результат складних біохімічних процесів у мозку, змінило моє сприйняття людської поведінки. І сьогодні, як людина, яка цікавиться комунікаційними процесами, я не можу не помічати, як ці самі процеси виявляють себе  в нашій взаємодії з цифровими технологіями.

У час, коли штучний інтелект стає невід'ємною частиною нашого повсякдення, варто зрозуміти не лише технологічні аспекти цієї взаємодії, але й те, як вона впливає на наш емоційний стан та біохімію мозку. Ми звикли думати про цифрові технології як про інструменти, але мало хто замислюється про те, як ці інструменти впливають на наші гормони щастя. Простіше кажучи – як ШІ нам може дати  (і вже дає) щастя?

Автор: Сергій Штурхецький, медіа-експерт

Біохімія задоволення: чотири стовпи емоційного благополуччя

Перш ніж ми розглянемо зв'язок між ШІ та гормонами щастя, освіжимо знання про ці нейрохімічні речовини. Лоретта Бройнінг у своїй книзі "Гормони щастя" виділяє чотири ключові гормони, що відповідають за наше емоційне благополуччя:

• Дофамін — гормон мотивації та винагороди. Простіше кажучи, це те, що змушує нас відчувати "Ура! Я це зробив!" і штовхає шукати нові досягнення.
• Ендорфіни — природні знеболювальні та стимулятори відчуття полегшення. Вони як внутрішній бальзам, що заспокоює наш біль і дарує відчуття "Фух, все минуло".
• Серотонін — регулятор настрою та самооцінки. Це наш внутрішній "промінь сонця", що створює відчуття "Я молодець, у мене все добре".
• Окситоцин — гормон соціального зв'язку та довіри. По-простому, це хімічні "обійми" нашого мозку, що дають відчуття "Я не сам, мене розуміють".

Кожен із цих нейромедіаторів активується різними типами діяльності та ситуаціями, і, як виявляється, різні функції штучного інтелекту можуть стимулювати виділення цих гормонів, тим самим впливаючи на наш емоційний стан.

Як функції ШІ активують гормони щастя

1. Пошук інформації і дофамінова винагорода

Коли ми ставимо запитання ШІ-асистенту і майже миттєво отримуємо відповідь, у нашому мозку активується дофамінова система винагороди. Як пояснює нейробіолог Девід Рок у своїй праці "Ваш мозок на роботі", пошук і знаходження інформації викликає вивільнення дофаміну — того самого гормону, який змушує нас відчувати задоволення від досягнення мети.

Приклад: Коли ви запитуєте у ШІ "Яка столиця Бразилії?" і отримуєте швидку відповідь "Бразиліа", ваш мозок отримує маленьку дофамінову винагороду, подібну до тієї, яку відчуває мисливець, коли знаходить здобич.

2. Вирішення складних задач і ендорфіновий ефект

Ендорфіни — це природні опіоїди нашого організму, які зменшують відчуття болю і стресу. Згідно з дослідженнями Келлі Макгонігал, описаними в книзі "Сила волі", подолання викликів і вирішення складних проблем може стимулювати вивільнення ендорфінів. Коли ШІ допомагає нам розв'язати складне рівняння або знайти вихід із проблемної ситуації, ми відчуваємо приємне полегшення, подібне до "ейфорії бігуна".

Приклад: Ви просите ШІ розв'язати математичну задачу "2x + 3 = 7", і отримавши покрокове рішення, відчуваєте зменшення когнітивного напруження та приємне полегшення — це ендорфіни в дії.

3. Творча співпраця і серотонінове піднесення

Серотонін відповідає за наше відчуття задоволення собою та своїми досягненнями. Як зазначає нейропсихолог Рік Хансон у книзі "Будда-мозок", творчі досягнення підвищують рівень серотоніну, що покращує настрій і самооцінку. Коли ми використовуємо ШІ для створення контенту — написання текстів, генерації ідей або навіть створення творів мистецтва — ми відчуваємо гордість за результат, який частково є нашим власним.

Приклад: Ви просите ШІ запропонувати початок оповідання: "Жив собі дракон, який любив пекти печиво..." Розвиваючи цю ідею та створюючи власну історію, ви відчуваєте творче задоволення і підвищення самооцінки через серотонін. Що вже говорити за творення картинок та відео, пісень та ігор,  які дозволяють вповні розкрити  ваш «сплячий» талант.

4. Цифрова підтримка та окситоциновий зв'язок

Окситоцин іноді називають "гормоном обіймів" через його роль у формуванні соціальних зв'язків та відчуття близькості. Дослідження Пола Зака, описані в його книзі "Молекула моралі", показують, що навіть віртуальна соціальна взаємодія може стимулювати вироблення окситоцину. Коли ШІ надає нам підтримку, допомогу в комунікації або емоційний відгук, ми можемо відчувати легке відчуття соціального зв'язку.

Приклад: Коли ви просите ШІ допомогти сформулювати повідомлення для друга або отримати пораду щодо складної розмови, і отримуєте теплу, продуману відповідь, це може зменшити відчуття ізоляції та створити емоційний комфорт через вивільнення окситоцину. Знову ж таки, використання ШІ для написання постів у соцмережах теж непрямо свідчить про полювання за окситоцином. Від реакцій спільноти у соцмережах залежить наше відчуття значимості і затребованості оточуючими.

Медіаграмотність у контексті нейрохімічних реакцій

Розуміння нейрохімічних механізмів, що лежать в основі нашої взаємодії з технологіями ШІ, — важливий аспект сучасної медіаграмотності. Як фахівці з цифрового здоров'я, ми повинні усвідомлювати:

1. Потенціал залежності: Дофамінові винагороди від швидкого отримання інформації можуть створювати цикли залежності, подібні до тих, що формуються при скролінгу соціальних мереж.
2. Когнітивне розвантаження: Ендорфінове полегшення від передачі складних завдань ШІ може зменшувати нашу власну когнітивну витривалість і здатність долати труднощі.
3. Творчий симбіоз: Серотонінове задоволення від співтворчості з ШІ відкриває нові горизонти для самореалізації, але може розмивати межу між машинною і людською творчістю.
4. Ілюзія зв'язку: Окситоцинова реакція на взаємодію з ШІ може створювати ілюзію соціального зв'язку, потенційно замінюючи реальні людські контакти.

Таблиця взаємозв'язків між функціями ШІ та гормонами щастя

Дружні висновки та поради: як подружитися з власними гормонами в цифрову епоху

Розуміння того, як штучний інтелект "грається" з нашими гормонами щастя – це перший крок до свідомого та здорового використання цих неймовірних технологій. Як людина, що захоплюється і нейробіологією, і медіаграмотністю, хочу поділитися кількома дружніми порадами:

1. Станьте детективом власних емоцій: Спробуйте звертати увагу, які саме дії з ШІ приносять вам особливе задоволення. Полюбляєте швидко знаходити інформацію через чат-бота? Це ваш дофамін танцює! Відчуваєте полегшення, коли ШІ розв'язує складну задачу? Ваші ендорфіни святкують! Усвідомлення цих реакцій допоможе створити здоровий "коктейль" цифрових активностей.

Спробуйте: Завести маленький щоденник емоцій після взаємодії з ШІ. Просто записуйте свої відчуття: "Після пошуку інформації через ШІ відчуваю піднесення... Коли отримую допомогу з написанням тексту – спокій і задоволення..."

1. Давайте власному мозку тренуватися: Використовуйте ШІ як надійного помічника, але залишайте собі простір для самостійних мозкових штурмів. Як м'язам потрібне фізичне навантаження, так і мозку потрібні інтелектуальні виклики без "милиць" технологій.

Спробуйте: Встановіть собі "дні цифрового детоксу", коли ви спершу намагаєтеся розв'язати проблему самостійно, і лише потім звертаєтеся до ШІ за допомогою або перевіркою.

1. Пам'ятайте про "справжні обійми": Окситоцин, що вивільняється під час взаємодії з ШІ, дає лише легкий натяк на те відчуття зв'язку, яке ми отримуємо від реальних людських стосунків. Використовуйте цифрову підтримку, але не замінюйте нею живе спілкування.

Спробуйте: Коли ШІ допоміг вам створити щось цікаве, поділіться цим із реальною людиною – другом, колегою, рідними. Це подвоїть вашу радість і підсилить справжні соціальні зв'язки.

1. Створіть свій власний "цифровий розклад щастя": Вплітайте взаємодію з ШІ у свій день так, щоб вона посилювала, а не витісняла природні джерела радості. Пам'ятайте, що найпотужніший коктейль гормонів щастя ми отримуємо від фізичної активності, глибоких розмов, творчості та контакту з природою.

Спробуйте: Використовуйте ШІ для планування активностей, які природним чином стимулюють ваші гормони щастя. Наприклад, попросіть його (чи її?) скласти цікавий маршрут для прогулянки містом або допомогти спланувати творчий проект із друзями.

Технології штучного інтелекту – це не просто інструменти для роботи, а справжні "диджеї" нашого емоційного стану, які можуть натискати на гормональні "кнопки" нашого мозку. Сучасна медіаграмотність, відповідальне споживання медіапродуктів – це не лише вміння відрізняти правду від фейків, але й, вияввляється -  розуміння того, як цифрові інструменти впливають на наші емоції на найглибшому, біологічному рівні.

І найголовніше – дайте собі трохи свободи ! Дозвольте собі отримувати задоволення від цифрових інструментів, але робіть це усвідомлено, «ведучи» гормони за собою, а не потрапляючи в залежність від «молекул настрою».

Рекомендована література:

1. Breuning, L. G. (2015). Habits of a Happy Brain: Retrain Your Brain to Boost Your Serotonin, Dopamine, Oxytocin, & Endorphin Levels

Брюнінг, Л. Г. Звички щасливого мозку: як перетренувати свій мозок для підвищення рівня серотоніну, дофаміну, окситоцину та ендорфінів / Лоретта Граціано Брюнінг. — Каліфорнія: Adams Media, 2015. — 238 с. — ISBN 978-1-4405-9050-4.

Книга пояснює, як хімічні речовини мозку впливають на щастя, і пропонує практичні способи формування позитивних звичок. Посилання: https://www.amazon.com/Habits-Happy-Brain-Serotonin-Endorphin/dp/1440590508

2. Rock, D. (2009). Your Brain at Work: Strategies for Overcoming Distraction, Regaining Focus, and Working Smarter All Day Long

Рок, Д. Ваш мозок на роботі: стратегії для подолання відволікань, відновлення концентрації та розумної роботи протягом дня / Девід Рок. — Нью-Йорк: HarperBusiness, 2009. — 304 с. — ISBN 978-0-06-177129-3.

Автор ділиться стратегіями підвищення продуктивності на основі нейронаукових досліджень. Посилання https://www.amazon.com/Your-Brain-Work-Strategies-Distraction/dp/0061771295

3. McGonigal, K. (2011). The Willpower Instinct: How Self-Control Works, Why It Matters, and What You Can Do to Get More of It

МакГонігал, К. Інстинкт сили волі: як працює самоконтроль, чому він важливий і як його розвинути / Келлі МакГонігал. — Нью-Йорк: Avery, 2011. — 288 с. — ISBN 978-1-58333-438-6.

Книга досліджує механізми самоконтролю та пропонує практичні поради для його зміцнення. Посилання: https://www.amazon.com/Willpower-Instinct-Self-Control-Works-Matters/dp/1583335080

4. Hanson, R. (2009). Buddha's Brain: The Practical Neuroscience of Happiness, Love, and Wisdom

Хансон, Р. Мозок Будди: практична нейронаука щастя, любові та мудрості / Рік Хансон, Річард Мендіус. — Окленд: New Harbinger Publications, 2009. — 272 с. — ISBN 978-1-57224-695-9.

Поєднання нейронауки та буддистських практик для покращення ментального благополуччя. Посилання: https://www.amazon.com/Buddhas-Brain-Practical-Neuroscience-Happiness/dp/1572246952

5. Zak, P. J. (2012). The Moral Molecule: The Source of Love and Prosperity

Зак, П. Дж. Моральна молекула: джерело любові та процвітання / Пол Дж. Зак. — Нью-Йорк: Dutton, 2012. — 256 с. — ISBN 978-0-525-95281-7.

Автор досліджує роль окситоцину у формуванні моральної поведінки та соціальних зв’язків. Посилання: https://www.amazon.com/Moral-Molecule-Source-Love-Prosperity/dp/0525952810

6. Carr, N. (2020). The Shallows: What the Internet Is Doing to Our Brains

Карр, Н. Мілководдя: як інтернет впливає на наші мізки / Ніколас Карр. — Нью-Йорк: W. W. Norton & Company, 2020. — 320 с. — ISBN 978-0-393-33975-8 (оновлене видання).

Книга аналізує, як цифрові технології змінюють нашу здатність до концентрації та глибокого мислення. Посилання: https://www.amazon.com/Shallows-What-Internet-Doing-Brains/dp/0393357821

7. Van der Kolk, B. (2014). The Body Keeps the Score: Brain, Mind, and Body in the Healing of Trauma

Ван дер Колк, Б. Тіло веде лік: мозок, розум і тіло в зціленні травм / Бессел ван дер Колк. — Нью-Йорк: Viking, 2014. — 464 с. — ISBN 978-0-670-78593-3.

Дослідження впливу травм на тіло і мозок та методів їхнього зцілення. Посилання: https://www.amazon.com/Body-Keeps-Score-Healing-Trauma/dp/0143127748

Примітка. Під час огляду та аналізу джерел, оформлення статті використовувалися програми claude.ai, grok.com

Пропагандистська реальність завжди зрозуміліша, ніж справжня. Вона одразу відповідає не тільки на поставлені, а й на ще не поставлені запитання. Пропаганда утримує діалог із масовою свідомістю, водночас ведучи її за собою правильним шляхом.

Конкурентом пропаганди в плані «правильного» відволікання від реальності стали й серіали. Вони можуть не будувати правильної дійсності, як це має робити пропаганда, а просто «вилучають» нас зі справжнього світу, відправляючи в штучний.

Коли серіали з’явилися (а тепер вони є завжди й на будь-який смак), то почали відволікати увагу масової свідомості від... політики. Можна навіть визнати серіал таким собі своєрідним інтелектуальним наркотиком. Людина на кілька годин на день відключається від подій сучасності, причому робить це з радістю, а не під примусом.

ДЖЕРЕЛО: https://zn.ua/ukr/UKRAINE/totalna-manipuljatsija-jak-nas-viluchajut-iz-realnosti.html

Сильна пропаганда намагається замістити собою реальність, і в деяких контекстах це їй вдається. Особливо успішною вона є у випадках, коли за відхилення від пропаганди карають. Прикладом такого покарання є російські «іноагенти». Кожен, хто пише або мовить, може одержати це «звання», якщо його версія дійсності починає відрізнятися від пропагандистської. Ще Ленін на «філософському пароплаві» 1922 року відправляв геть інтелігенцію, яка не могла полюбити його пропаганду. Тобто «іноагент» у значенні «ворог» походить іще звідти. В «іноагента» завжди буде своя правда. А держава любить, щоб усі правди були однаковими. Через це список «іноагентів» увесь час зростає.

Ситуація погіршується, коли щастя з реального стає інформаційним. Ми живемо в інформаційному столітті, тому держави намагаються командувати тим, що є правдою, а що — ні. Свою правду держави завжди розповідають найголосніше.

Війна залишається війною, байдуже, чи вона інформаційна, чи фізична. Завдання — захопити мізки чи захопити тіло — в принципі близькі за метою. І в тому, і в тому випадку людина перестає бути самостійним суб’єктом і стає частиною іншої системи. Право на самостійність дуже цінне, тим більше власна держава теж не особливо хоче його надавати.

Радянська людина весь час перебувала, по суті, в «капсулі» від держави. Вона була жовтеням, піонером, комсомольцем… Жовтеня з портретом юного Леніна на грудях, піонер із горном, комсомолець із лопатою на будівництві… Це масові «інкарнації», наступна — член КПРС — була вже не для всіх, хоча теж по суті була масовою. Кожен такий «крок» задає типи дозволеної та забороненої поведінки.

У СРСР, безперечно, була правова система, але на папері, а в реальності все вирішувала політика, а не право. Пам’ятаєте слова з пісні: «Ти маєш право мати право»?

Сталін довго «виховував» масову свідомість не говорити й не повторювати того, чого немає в газетах. Довоєнна Україна мала незалежне інформаційне джерело — кобзарів. Але 1935 року їх знищили, а ті, що залишилися, влилися в загальний хор, який прославляв Сталіна.

Масові суспільства люблять масові комунікації, оскільки їх легше контролювати, тобто цензурувати. Водночас цензуру ніколи й ніде не називають цензурою, оскільки цензурується саме це поняття. Цензура забороняє вимовляти слово «цензура»...

Ми багато говоримо про інформаційну війну, забуваючи, що вона націлена на те, щоби змінити світ, змінивши інформаційну картину в головах. Фізичний світ програє тому, хто виграє боротьбу в інформаційному світі. Радянська молодь дивилась у бік США, ніколи не буваючи там. Уся інформація була вторинною. Причому інформацією стали культурні «уламки» — фільми, джинси, кросівки, з яких людина у себе в голові сама «збирала» цілісну картину. І ця картина світу в голові перемагала радянську — і картину світу, і реальність...

По суті, мізки випередили реальність... А ухвалене рішення дуже важко змінити, бо в голові вже відбулося перемикання всієї інформації під це рішення. Те, що їй суперечить, відійшло на периферію. Комсомольський квиток виявився слабким захистом від чужого, якщо не сказати — ворожого впливу.

У світі великих рішень громадяни взагалі не беруть участі. Їх просто переконують схвалити правильність дій влади, тобто приєднатися до вже ухваленого правильного рішення. І громадянин добре розуміє, що за неприєднання можна одержати по голові. А це нікого не може тішити...

Світ громадянина — це не світ ухвалення рішень, а світ виконання рішень чужих. Йому доступні тільки міні-рішення — на кшталт пити кефір уранці чи ні. Рішення такого рівня ні на що не впливають поза межами кімнати.

Наші голови забиті інформацією, і це цілком безсенсовна інформація, оскільки ми рідко впливаємо на ухвалення рішень. Ми можемо думати все, що завгодно, це не страшно, оскільки рішення ухвалюють інші. Рівень нашого рішення — варити на сніданок сосиски чи ні. І це теж потребує мозкових зусиль.

Війна «загнала» пересічного громадянина в зовсім нові контексти його життя. З одного боку, він має елементарно вижити, а за таких умов виникають труднощі. З іншого — його «підняли», і на рівень різко завищений — геополітичних союзників: хто є хто й чому. Росія задає ще й третю небезпеку — обстріл української території, тобто вмикається навіть суто фізіологічний захист, за якого раціональність поступається місцем емоційному реагуванню.

До речі, війна виявилася нікому не потрібною. Росія не змогла перемогти, хоча керувалася якимись своїми розрахунками щодо перемоги. На неї вплинув позитивний досвід захоплення Криму, коли Захід ніяк не відреагував. Тепер, щоправда, навпаки, прихід Трампа ускладнив українську ситуацію. Нині потрібно реагувати й на Путіна, й на Трампа, які іноді виглядають союзниками. А може, й не іноді...

Виходить, що мінливий світ не може жити за старими правилами. Але тут виникає інша проблема: чиї нові правила стануть загальними, хто зможе втримувати свої правила як норму? Це ми ще побачимо...

Пропаганда знає все, й це небезпечно. Айзек Азімов якось зауважив: «Коли дурість вважається патріотизмом, бути розумним небезпечно».

І все-таки не варто забувати про ключові постулати демократії, в якій ми поки ще живемо. І головний з них — народ є джерелом влади. Може звучати як далека від реалій правова норма, але ж це правда наших реалій: ані Трамп, ані Зеленський, ані Орбан із Фіцо, ані (страшно згадати) Гітлер силою влади не захоплювали, їх обрали на виборах. Нагадати, хто? Громадяни. Хочемо інших чи хочемо впливати на рішення? Тоді слід учитися думати, відрізняти правду від пропаганди, хоч як важко це в нинішньому інформаційному шквалі. Не бажаємо, не можемо думати й вчитися? Тоді нас вестимуть куди хочуть ті, хто рішення ухвалює, а нам залишиться вирішувати, варити чи не варити сосиски на сніданок. І то, поки вони ще є на прилавках.

Завантажити посібник ✅

Скачано: 35, розмір: 1.3 MB, дата: 20.Бер.2025

Якщо раніше інформацію треба було знайти, то з розвитком інтернету її обсяги перевищують індивідуальні можливості з оцінки її достовірності. І тепер ніхто не може все перевіряти, та це й не властиво споживачеві інформації, який слухає все — і чим більше, тим краще.

Пропаганда ніби розмовляє з масовою свідомістю напряму. Усі й одразу можуть почути одне й те саме. Саме це сформувало епоху масового суспільства. Індивідам тут не місце. Вони можуть бути тільки на трибуні, але не в натовпі, який думає, чує і говорить одне й те саме. Пропаганда стає душею маси...

Джерело: https://detector.media/infospace/article/238901/2025-03-09-transformatsii-propagandy-z-prykhodom-internetu/

Будь-який новий технічний інструментарій відбивається на трансформації всього ланцюжка з його використання. Колись СРСР довелося освоїти радіо і кіно, створюючи потужні пропагандистські удари по масовій свідомості. Це не був діалог, а максимально посилений монолог, проти якого в людини не було захисту. До того ж, кіно як розважальний інструментарій, звісно, було привабливішим за газету. Герої кіно — це герої для автоматичного наслідування. Кіно не треба конспектувати, його лише слухають... Геббельс, до речі, хвалив «Броненосець Потьомкін» за хороший варіант пропаганди... А головний пропагандист мав добре розбиратися в пропаганді.

Певний пласт людської цивілізації був створений саме кіно, як у дев’ятнадцятому столітті це трапилося з приходом друку, коли було ввімкнуто механізми газети та книжки. Це збіглося якраз із тим, що в людей з’явився вільний час, на відміну від сільської людини, яка працює до ночі. Новий світ завжди приходить із принципово новими медіа.

До кіно як до розважального інструментарію з пропагандистським меседжем у двадцятому столітті приєдналося телебачення. Тут пропаганда захопила все, що могла: від новин до соціально-політичних передач. Усна форма розмови принципово відрізняється від друкованого тексту, де все вивірено і водночас «засушено». Газету можна відкласти, а ТБ — ні, оскільки вдруге не знайдеш... ТБ принесло живі емоції, які могли йти з екрана, тобто це було більш «олюднене» медіа.

По суті перебудову в СРСР робило молодіжне телебачення: від «Взгляда» і далі. Їх запустив ЦК, оскільки тоді припинили глушити західні радіоголоси, і треба було прибрати від них молодь. Але ці ж передачі на наступному етапі стали «могильниками» радянської держави під керівництвом Яковлєва. Медіа — це інструментарій, а спрямовує їх то на будівництво комунізму, то проти нього влада...

Ознакою успішності будь-якого варіанта соціальної комунікації є подальше обговорення у квартирі, в цьому випадку — телепередач. Радянська людина тоді занурилася в буяння обговорень і думок, що з її погляду, до речі, і було головною ознакою свободи. Напевно, більша частина тих, хто виступав тоді, були «об’єктами» відстеження п’ятого управління КДБ, утвореного ще в 1976 році. І справжніми, і псевдодисидентами керувало П’яте управління. Плановій економіці потрібна була і «планова свідомість», тож СРСР прагнув керувати й дисидентами. Адже період таборів на той момент виявився вичерпаним, а «правильний» дисидент став «своїм», тобто керованим.

Зі спогадів про ту роботу П’ятого управління вимальовується така внутрішня картинка: «На перших порах в Управлінні було мало “блатних”, тобто людей зі зв’язками та чиїхось синків. Ті прагнули в розвідку, у перший главк, який надавав можливість відряджень за кордон. Згодом в Управлінні з’явилося багато блатних, найбільше у виїзних відділах, таких, як по роботі з творчою інтелігенцією або зі спортсменами. З артистами, музикантами, діячами кіно, а також зі спортсменами можна було їздити за кордон. Режисер театру імені Ленінського комсомолу Марк Захаров розповідав, як 1983 року його театр поїхав до Парижа з виставою “Юнона і Авось”. Артисти трупи ходили вулицями Парижа п’ятірками, у кожної був свій керівник. Керівництво Комітету цінувало П’яте управління. Роблячи свою чорнову роботу, воно краще за всіх інших знало, що коїться в радянському суспільстві, які там панують настрої та відбуваються процеси. Матеріали про діяльність “п'ятірки”, оприлюднені після реорганізації КДБ, малюють картину масового проникнення агентури Комітету у творчі спілки, театри й кіно», — писав автор блогу «Історія розвідки» на російській платформі «Дзен».

Контроль ідеологічного спрямування, під який створювали П’яте управління, якраз по суті, ймовірно, на наступному етапі припускав у результаті зміну наративів, що циркулюють у масовій свідомості, на перебудовні. Самі по собі заборони не мають сенсу, якщо ви не пропонуєте щось натомість.

Радянська людина була «ляканою», а ось потім усі «захоробрилися», що налякало владу. КДБ вирішив керувати «баламутами» сам, що й мало робити П’яте управління. Ми бачимо, що держава хоче керувати всім сама, хоч революцією, хоч контрреволюцією.

Переведення Путіна з Ленінграда до Москви теж у результаті дало тому самому Путіну з П’ятого управління новий стрибок: «Для Путіна відкривали перспективу долучення до московської політичної еліти, чому неабияк могли сприяти можливості колишніх співробітників 5-го управління КДБ СРСР. Співробітники цього підрозділу центрального апарату радянської держбезпеки мали у своєму розпорядженні широкі оперативні контакти в середовищі наукової та творчої інтелігенції, а також у різних релігійних конфесіях країни. Починаючи службу в органах КДБ СРСР на посаді молодшого оперуповноваженого 1-го відділення 5-го відділу УКДБ СРСР у Ленінградській області, Путін, опинившись у Москві, розумів, наскільки важливо у своїй кар’єрі зуміти використати потенціал 5-го управління колишнього КДБ СРСР», — ідеться у книжці Володимира Попова «Заговор негодяев. Записки бывшего подполковника КГБ».

Зрозуміло, що будь-який організований рух сильніший за хаотичний, а він же, керований державою, стає ще потужнішим. Тобто держава в результаті стала керувати й «друзями» держави, і її «ворогами», які стали досить умовними.

Ось ще про знайомі всім прізвища: «15 березня 1957 року генерала Євгена Питовранова призначили начальником 4-го управління КДБ при Раді Міністрів СРСР, і незабаром він став членом Колегії КДБ. 4-те управління зосереджувалося на боротьбі з антирадянським підпіллям, націоналістичними формуваннями та ворожими елементами. У межах цієї діяльності Питовранов займався вербуванням агентів із-поміж радянської творчої інтелігенції. Таких було багато, і багато хто з часом став людьми відомими, навіть всесвітньо відомими. Багато років був агентом 1-го відділу (американського) ПГУ КДБ СРСР Генріх Боровик. Юліан Семенов був агентом 5-го управління КДБ СРСР. Працював із ним безпосередньо генерал Філіп Бобков. Довгі роки негласно співпрацював із радянськими органами держбезпеки поет Євген Євтушенко. Починав він за Питовранова і продовжив свою співпрацю за Бобкова. Як і Семенов, Євтушенко працював безпосередньо з Бобковим і вважався агентом 5-го управління КДБ», — ідеться у тій же книжці.

Державі стає спокійніше, коли вона керує всім, включно зі своїми «ворогами». Радянський Союз мав певну «манію» ідеології, яку поміщали на вершину всього. Але КДБ не створював ідеологію, а громив її (не)офіційних конкурентів. Боротьба створювала конкурентів, а суворі режими альтернатив не люблять.

У держави в принципі це була і не ідеологія. Ідеологією займалися міськкоми й обкоми, які породжували інформаційні (й віртуальні) потоки, що вважалися ідеологією. По суті, це була боротьба з антиідеологією, точніше з тими, хто становив небезпеку для утримання ідеологічного «каркаса» в країні. Як свідчила радянська мудрість: є людина — є проблема, немає людини — немає проблеми...

І якщо чесно, то часом здається, що міськкоми й обкоми нікуди не йшли, оскільки владна точка зору завжди перемагає і сьогодні. Вони просто тепер по-іншому називаються, а функції все ті самі. Мета одна за всіх часів — усі мають думати однаково. І звідси висновок — баламути нам не потрібні...

Ось з інтерв’ю автора згаданої книги Володимира Попова «Радіо Свободі»: «“Наружка”, яку забезпечувало наше П’яте управління, здебільшого займалася стеженням за звичайними людьми та працювала часто непрофесійно. Людина, за якою вони починали стежити, швидко це помічала і починала, як говорили в “наружці”, “ходити головою назад”. І ось так стежили за бідним Гульком і власною дурістю зробили з нього дисидента. Я прямо у своєму підрозділі говорив, що Гульку потрібно за життя поставити пам’ятник із золота. Адже день роботи бригади “наружки” — це 5000 рублів на ті часи, вартість “жигулів”. Тільки один день! А за ним вона ходила постійно. А щоб забезпечити слуховий контроль за ним, йому виділили квартиру, про що він, звісно, не підозрював. Але, оскільки будинок був абсолютно новий, він не був телефонізований, потрібно було ще кабелі проводити. Тому в сусідньому будинку обладнали конспіративну квартиру, перекинули з даху будівлі, в якій жив Гулько, на іншу будівлю так звану “воздушку”, і там цілодобово працювали жінки, співробітниці 12-го відділу, який здійснював слуховий контроль, і вони фіксували все, що в його квартирі відбувалося. Загалом колосальні кошти витрачалися ні на що».

З одного боку, Радянський Союз був простою системою, оскільки було занадто багато важелів тиску і відстеження. Але ось «керованість мізків», мабуть, турбувала начальників. І це якраз стало прерогативою П’ятого управління. Мізки «замкнути» складно, вони весь час рвуться на свободу.

І з історії «начальства», яке підібрав для цього напряму Андропов: «У 1967 році Юрія Андропова призначили головою Комітету державної безпеки, і він одразу ж привернув до негласного співробітництва генерал-майора Євгена Петровича Питовранова, людину по-своєму видатну, і почав із ним радитися. Андропов зустрічався з Питоврановим винятково на конспіративних квартирах і прислухався до його порад. У Питовранова було два найближчі учні — Пилип Бобков і Борис Іванов. Питовранов виростив Іванова до першого заступника начальника Першого головного управління. Думаю, що саме завдяки Питовранову Бобков став начальником П’ятого управління КДБ», — ідеться у згаданому вище джерелі.

Визнаємо, що час «занепаду» СРСР дійсно був складним. Зараз у Росії відбувається щось подібне, судячи з роздачі «почесних звань» іноагентів. Утримати єдиний лад стає дедалі важче. До того ж під агентів підпадають розумні люди, і що більше їх втратиш, то складніше потім їх відновлювати...

Тоді держава жорстко «громила» будь-які ідеологічні відхилення, знаючи радянську максиму, що «краще перебдеть, ніж недобдеть». У результаті «інакодумання» було рідкістю. Сьогодні інтернет «зламав» системи правильної думки тоталітарних і квазітоталітарних держав. До речі, немає у світі держав, які б іменували себе тоталітарними, оскільки це не зовсім пристойно (політично). Усі навколо демократи...

Але з появою інтернету це стало ще й більш складно, монополію на правду, на єдино правильну думку стало важко утримувати. У публічній площині ця монополія ще живе, але в мізках громадян — ні. Можна пожартувати, що громадяни — це взагалі найбільш ненадійний елемент державного устрою, без них було б набагато спокійніше...

Кожне нове медіа будується на розширенні кола людей, які хочуть ним користуватися. Інтернет не став винятком. І школяр, і академік знаходять там своє. І найголовніше: там можна розмовляти зі світом, а світ може розмовляти з тобою. Держконтроль цих процесів лише ховається десь осторонь.

Пітер Померанцев у роботі Introduction Cyber Propaganda. From how to start a revolution to how to beat ISIS справедливо пише: «Інтернет трансформував пропаганду. У держави та медіаеліт більше немає монополії в громадській думці — сьогодні кожен може мати свого власного Мердока, Черчилля або Геббельса. Це надихнуло як затятих дисидентів, так і найтемніші боки ідеологічного спектра, поставивши нові завдання перед демократичними урядами в плані реагування і відкривши нові можливості для держав, які бажають втрутитися в інформаційне середовище інших країн».

Усе це наслідки того, що всі ми сьогодні живемо у відкритому інформаційному світі, де інформація може поширюватися легко і просто. А вже надати їй достовірності спецслужби завжди зможуть. Це вже їхня спеціалізація.

За підрахунками експертів, Росія сьогодні витрачає 100 мільйонів доларів на породження та поширення недостовірної інформації про Україну. Така сума дозволяє говорити, що проти України працює ціла індустрія пропаганди. Куратором її є Сергій Кирієнко. А Сергій Наришкін, керуючи Службою зовнішньої розвідки, проводить дипломатичну пропаганду, яка породжує й утримує альтернативні наративи. Пропаганда залишається в арсеналі сили будь-якої держави.

Ось деякі приклади такої пропагандистської тематики: «Російські спецслужби входять в активний етап інформаційних операцій проти України та Європи. Головне завдання — євроскептицизм, підтримка політиків, які поставлять під сумнів нинішню конструкцію ЄС, розбалансування Європи для відмови від підтримки України, а також зміни нинішнього курсу ЄС. Євроскептицизм як основа для руйнування єдності в Європі, створення умов для поглинання і “майбутньої анексії” Росією країн Балтії, а також зняття санкцій із РФ», — писав керівник ЦПД РНБО Андрій Коваленко.

Ми живемо у світі, де системи породження інформації функціонують ефективніше, ніж будь-які спроби їхньої перевірки на достовірність. Інформація поширюється швидше за будь-яку перевірку, і навіть спростування змушені опосередковано поширювати інформацію, проти якої вони намагаються боротися.

Ми починаємо часто бачити й чути те, що не відповідає дійсності, точніше сказати, відповідає бажаній політичній дійсності джерела інформації, але не реальності. Ніхто не може все перевіряти, та це й не властиво споживачеві інформації, який слухає все — і чим більше, тим краще.

Сила масового рупора поникла в сучасному світі. Гучність перестала бути головним чинником, оскільки працює багатоканальність. Виходить, що якщо раніше роль джерела інформації була вищою, то сьогодні велике значення відіграє споживач інформації. І якщо інформація буде йому подобатися, він завжди визнає її правильною, особливо не переймаючись її достовірністю. У нього в принципі немає можливості для її перевірки, оскільки на нього рухається море інформації. Якщо раніше інформацію треба було знайти, «виловити», то сьогодні ситуація зворотна — обсяги інформації перевищують індивідуальні можливості з оцінки її достовірності.

Але головна відмінність в іншому — сьогоднішня пропаганда, переставши бути масовою, в плані однаковості для всіх, стала індивідуальною, коли кожен отримує інше, що дає змогу досягати ефективності впливу завдяки точнішому психологічному портретуванню одержувача. На прапорі пропагандистів має бути написано: масова пропаганда померла, хай живе пропаганда індивідуальна...

Цілком можливо, що радянська пропаганда, будучи принципово масовою, свого часу програла радіопропаганді західній, яка йшла різними індивідуальними потоками: для любителів спорту, для любителів джазу, для любителів літератури... Те було «загальним» — а це стало «моїм»... Те було «єдиним», а «моєї» інформації стало безліч, кожному на смак.

Сьогодні, до речі, Росія перебуває в стадії того, що можна назвати перемиканням пропаганди: головний ворог — США — раптом став головним другом Путіна. Одночасно зрозуміло, що друзів і ворогів не вибирають, їх дає саме життя. У цьому світі програє той, у кого більше ворогів, ніж друзів.

Російський публіцист Володимир Пастухов чи то плачеться, чи то іронізує у своєму телеграм-каналі: «Ми всі “випадаємо в осад” після кожного нового раунду заочної любові між Путіним і Трампом, — це ще куди не йшло. Ми не були готові, але нам “піндостан” не ворог. Але я навіть боюся собі уявити, що мають відчувати наші чудові турбопатріоти, які годувалися від “ненависті до піндосів” три рясні на щедрі милостині з Кремля роки (Малофєєв і браття, Дугін і браття, Прилепін і браття). Як бути? Кого тепер любити, кого — ненавидіти? Зрозуміло, що поки турбопатріоти затихли, сподіваються, що розвіється за вітром, як поганий сон. А якщо ні? Вічно відмовчуватися не вийде. Доведеться або йти на конфронтацію з владою, або перевзуватися на ходу, зізнаючись у любові до Сатани. І те, й інше, — так собі задоволення. Потрібно буде згадувати молодість, у якій вони вже один раз перефарбовувалися з комуністів у націоналісти. Але зараз уже вік не той (немає колишньої гнучкості в хребті), та і є що втрачати».

Пропаганда принципово не здатна так часто змінюватися. Це можуть зрозуміти вороги, але не можуть — свої, які виросли на тому, що сила в правді. А сьогодні, як це сказано у фільмі «Брат-2», «у грошах вся сила, брате! Гроші правлять світом, і той сильніший, у кого їх більше».

Цю правильну істину ми можемо підкоригувати, виходячи з реалій сьогоднішнього світу. Дослідниця Катріна Елледж у роботі Ukraine: Dissident Capabilities in the Cyber Age пише з приводу Євромайдану: «Є дві визначальні та взаємопов’язані характеристики, що виокремлюють український Євромайдан як нову форму соціального руху в українському контексті: 1. Він народився в соціальних медіа, швидко змістившись на захоплення фізичного простору; 2. Жодному індивідові чи організації не можна приписувати його народження».

Може, це просто красиві слова, але сама ідея зрозуміла. Виходить, що робота соцмедіа безпосередньо перейшла на площу. Соцмережі виступили «колективним організатором і пропагандистом». Виходить, що людина не хоче мовчати, коли вона відчуває несправедливість. Соцмережі дають їй таку можливість у набагато безпечнішому вигляді, ніж вулична активність. Але потім активність, накопичена в соцмережах, перетікає на площі. І тоді виникає реальна, а не фейсбучна небезпека для влади.

Соцмережі породили новий варіант світу, в якому державам складніше сховатися від негативу. До цього всі нові медіа — радіо, кіно, телебачення — навпаки, могли боротися з масовою свідомістю, оскільки вони були джерелом інформації. Коли соцмережі зробили джерелом масову свідомість, а вона ж тепер є й отримувачем цієї інформації, її складніше стало «гасити».

Можна побудувати таку таблицю, з якої видно ослаблення ролі держави, коли її «прибирають» від контролю інформаційного потоку:

Маніпуляціє, час тобі тікати!

Ти майстерно ховаєшся за гучними заголовками, підтасованими фактами й солодкими напівправдами. Але є проблема: ми бачимо тебе наскрізь! І тепер у нас є план.

Академія української преси разом із Фондом Фрідріха Науманна за Свободу організовують дводенні офлайн-тренінги «STOPманіпулятор»:

• 31 березня – 01 квітня у Рівному
• 02-03 квітня у Житомирі.

Якщо ти студент-журналіст та хочеш навчитися розпізнавати фейки та протистояти інформаційним атакам та маніпулятивним впливам, приходь і прокачай свої навички!

Що на тебе чекає?

• Інсайти від крутих експертів про медіа, пропаганду та методи впливу.
• Аналіз реальних кейсів – дізнаєшся, як маніпулюють твоєю свідомістю.
• Практичні інструменти протидії дезінформації.
• Можливість поставити запитання професіоналам і знайти однодумців.

Експерти:

• Валерій Іванов, професор, президент Академії української преси;
• Юлія Кулик, координаторка проєктів Академії української преси;
• Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм Академії української преси, завідувач центру цифрової освіти та медіакультури Миколаївського ОІППО.

Участь безкоштовна!
Організатори забезпечують харчування.
Проїзд і проживання – не компенсуються організаторами в рамках заходів.

Реєстрація тут: https://forms.gle/Xji4GKuyxTy3zos47

Не дай себе обдурити – ставай інформаційно грамотним разом із нами!

Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland

За підтримки Федеративної Республіки Німеччина

Нині можна говорити про феномен «розумних комунікацій», тобто пропаганди адресної, персоналізованої. Вони заздалегідь налаштовані на вразливі місця масової свідомості. Саме такі комунікації сьогодні активно пішли на війну.

Війна стала можливою, коли ми стали жити в новому принципово іншому світі. Прийшли інші правила, жорсткіші, створені під того, хто потужніший. Став превалювати «закон тайги»: хто сильніший, той їсть того, хто слабший. Красиві розповіді про міжнародне право залишаються поза грою. До того ж Росія після захоплення Криму в 2014-му побачила, що ніхто не збирається відновлювати чужу справедливість. Паперові закони згоріли в полум’ї війни... Як і раніше, перемагає не той, хто правий, а той, у кого більше прав, тобто сили...

Джерело: https://detector.media/infospace/article/238361/2025-02-19-viyna-pryyshla-yak-rezultat-masovanoi-propagandy-shcho-zminyla-nash-svit/

Війна у фізичному просторі — це, як правило, результат війни у просторі інформаційному, адже своє населення має війну вітати, а не засуджувати.

Світ начебто не змінився. У ньому продовжує сходити й сідати сонце, люди поспішають на роботу і з роботи. Однак це суто фізична картинка, а віртуальна й інформаційна вже зовсім інша. Масова свідомість отримує значно більші обсяги інформаційної та віртуальної продукції. Вони настільки великі, що людство сильною мірою втратило контроль за достовірністю того, що воно споживає. До того ж ми не знаємо, як саме ці обсяги діють на нас.

Соціологи кажуть (не тільки наші, а й американські), що діти перестали читати, а читання давало в результаті вміння обробляти інформацію, мізки працювали набагато серйозніше, ніж, наприклад, під час перегляду фільму.

З цієї причини вмілі дії зі вкидання інформації несуть сьогодні великі можливості (див., наприклад, аналіз китайських операцій впливу, де серед іншого розкривається операція зі зміни іспанського уряду). Усе це принесли нові технології.

Сьогодні ми живемо у світі, який став менш керованим, хоча б тому, що ним хочуть керувати сильні держави. І керують в окремих секторах. Але багато керівників у результаті автоматично ведуть до настання хаосу.

Причому велика подія — а війна є якраз такою — починає трансформувати все інше. І фізичну, й інформаційну, і віртуальну реальності. А масова свідомість слабко готова до таких трансформацій. Вона дуже інертна.

У принципі, сьогодні настільки зросла роль інформаційної складової, що якщо написати в потрібному місці, що сонце завтра не зійде, світ може зруйнуватися. Роль масмедійного слова різко вища за наше слово і розум. Ми не самостійні, а підпорядковані тому, що розповість медіа. А медіа тільки здаються випадковим набором, вони пов’язані безліччю ниток як один з одним, так і з центрами сили: державною та фінансовою.

«Жити стало краще, жити стало веселіше», — сказав Сталін, і медіа відразу наповнилися правильними історіями. Особливо успішно це робило кіно, яке завжди було авангардом радянської пропаганди, щоправда, м’якої. Умовну жорстку пропаганду вивчали студенти за підручниками марксизму-ленінізму. Але не всі ж є студентами, решта населення читало і дивилося «м’яку» пропаганду — худліт і кіно. Навіть у найважчій ситуації людині потрібні хвилини розслаблення, кіно давало їх у надлишку. Воно заряджало позитивною енергією. Школи й університети давали пропаганду, яку треба було конспектувати й потім складати іспити, а з кіно іспитів не буває. До того ж кіно в СРСР було важливим джерелом доходу для держави. Тут культурні пропагандисти ще й гроші заробляли, а не тільки витрачали.

До речі, є цікаве висловлювання Славоя Жижека: «Кіно — це найвище мистецтво збоченця. Воно не дає бажаного — воно підказує, як бажати». Це, скажімо так, універмаг бажань, школа бажань... Змінивши трохи відомі радянські дитячі вірші, можна сказати: «желанья разные нужны, желанья разные важны».

Людина живе у світі бажань, які частіше не виконуються, ніж виконуються. І цей віртуальний світ активно використовується для управління як індивідуальною, так і масовою свідомістю.

Соцмережі принесли ще більшу множинність бажань і шляхів їх досягнення. У них також померла стара пропаганда. Нікому тепер не потрібна передовиця газети «Правда», коли є, наприклад, тікток. Передовицю треба було конспектувати, а тікток треба просто дивитися. Дослідники констатують таке: «Ролики у тіктоку, що вводять в оману, сильніші, ніж мова ненависті, дезінформація, обман, оскільки їх важче розпізнати. Їхня дія непомітніша, але все ж сильніша. Багато урядів заборонили тікток через пропаганду, мову ненависті». Це зробили 34 країни, при цьому в тіктоку — понад мільярд користувачів по всьому світу. Наразі тікток знову повернувся до першого місця за кількістю завантажень серед застосунків.

Тож якщо в минулому світі завжди було місце подвигу, то в сьогоднішньому знаходиться для тіктоку. І жодна країна не любить не керованих нею інформаційних потоків хоча б тому, що це приносить нові проблеми.

У цих потоках завжди буде місце для ворожої пропаганди. І найстрашніше навіть не в цьому, а в тому, що така пропаганда виникатиме раптово, коли до неї ніхто не готовий. Росія становить небезпеку через її специфічні інтереси до інших країн, про які пишуть так: «Що стосується Росії, то її зовнішня політика відповідає традиційному бажанню — відновленню неформальної імперії на пострадянському просторі. Слід також пам’ятати, що кожен російські регіональний проєкт у Євразії спочатку запроваджувався, тестувався і застосовувався у двох країнах — Білорусі та Україні».

Держави намагаються захищатися від чужого впливу своєю власною ідеологією. Йде війна ідеологій, яка стає народною. Свою ідеологію треба захищати, а чужу руйнувати.

Ідеологія — це те, що не можна «чіпати» чужим. За це можна добре отримати по руках. У Росії є перевірені особи типу Кирієнка, які стали ідеологами-трансляторами, а звідки все це загалом береться, не знає ніхто.

Любить ідеологію й Дугін, який заявляв: «Сьогодні ми дуже далеко просунулися на цьому шляху. Ми ведемо війну з глобалізмом на Україні, боротьбу саме з ліберально-глобалістською ідеологією. Багатополярність утверджується все більше і більше, набуваючи зримих рис у тій самій БРІКС, а однополярний світ, навпаки, неухильно рухається до заходу. Особливо з початком консервативної революції Трампа в США. Звичайно, і Трамп, і трампісти спробують зберегти однополярний світ, заснований на іншій його версії, прямій американській гегемонії. Однак держсекретар США Марко Рубіо вже визнав, що ми живемо в багатополярному світі. І це дуже правильно і перспективно».

Ідеологія і пропаганда потребують образу ворога. І Путін готовий дати Росії такого — це Захід. Щоправда, є гарний вислів Ноама Хомського, який пояснює роль ворога: «Якщо ви хочете захопити людей, створіть уявного ворога, який здаватиметься небезпечнішим за вас, і станьте їхнім рятівником».

Тобто віртуальний інструментарій є і у ворога, і в рятівника. Світ воєн, імовірно, відроджує більш первісні дії та реакції. І в цьому випадку людина піддається інстинктам, дедалі менше керуючи собою з раціонального боку. Це час швидких реакцій, без роздумів, оскільки вони завжди небезпечні в критичних ситуаціях.

Але справа все одно не у визнанні, а в тому, щоб дати світові не слова, а справи. Справи військові ведуть до руйнування, отже потрібне створення і творення. Але руйнувати завжди легше, ніж будувати.

У принципі Росії підійде будь-яка ідеологія, у рамках якої Росія перестане бути околицею системи, а висунеться в її перші ряди. Сьогодні вона зробила це не зовсім вдало — за допомогою інструментарію війни, а не мізків. Це раніше Маркс і Енгельс писали, а інші втілювали. Сьогодні писати особливо нікому. Усі зайняті впровадженням у життя, долаючи опір за допомогою військового примусу.

Світ керується і є таким, яким керують. Кіно керує бажаннями глядачів. З цієї причини Росія відвертається від західного кіно, вбачаючи в ньому небезпеку. Але глядачі піти від сильнішого транслятора бажань не можуть. Країна може, а глядачі — ні. Це певний повтор радянського часу, коли в населення забирали те, що на піку боротьби стало називатися «низькопоклонством перед Заходом».

Сьогодні новий виток тієї самої боротьби, як і за сталінських часів. У цій війні Росія ввела новий термін — «іноагент». Щоправда, він дуже схожий за змістом на сталінський термін «ворога народу». Тож нічого немає нового під Місяцем. Він роз’яснюється як «такий, що перебуває під західним впливом». Тобто любов Путіна до Трампа — це одне, а все інше — це інше.

І взагалі пропаганда стала дуже адресною, коли кожен тип аудиторії отримує свій власний інформаційний потік, що дає різке підвищення її ефективності. Російська журналістка «Нової газети» Олеся Соколова називає це «адаптованою пропагандою». По суті, це перенесення на військові комунікації цілком розроблених мирних методологій. До цього сучасна реклама заклала гарний фундамент для розв’язання політичних завдань у разі виборів, адже ми маємо справу з тими самими мізками.

Вона розбирає деякі складові цих комунікацій:

— «“ВКонтакті” — все ще найпопулярніша соцмережа Росії, нею щомісяця користуються близько 71% росіян. Вона ж — один з основних майданчиків для державної пропаганди. У нещодавньому дослідженні, опублікованому на порталі Cedar, ми з’ясували, що пропаганда не обмежується контрольованими державою медіа, а використовує і менш очевидні канали розповсюдження — розважальні пабліки з мемами та цікавими фактами. Ці пабліки об’єднані в мережі, пропагандистський контент у них публікується централізовано. При цьому пропаганда адаптує стиль і наративи постів під різні категорії користувачів, орієнтуючись на їхню демографію: стать, вік і місто проживання. Таку стратегію ми назвали “адаптованою” пропагандою»;

— «Як саме пропаганда адаптує наративи залежно від статі та віку користувачів? Найсильніше виділяється пропаганда для жінок 40+ і пенсіонерок. Якщо для всіх інших демографічних груп пропаганда приділяє першочергову увагу політичним новинам, пов’язаним із війною в Україні та діями Путіна, то для жінок старшого віку пропаганда фокусується на некрологах і особистих історіях військових. Такий контент часто оформлений яскраво і схожий на листівки з вотсапу. Нерідко в постах для жінок 40+ можна побачити й релігійну тематику. Необхідність і виправданість війни в Україні при цьому ніяк не аргументується. При цьому в пабліках, популярних у молодшої категорії жінок (20–40 років), пропагандистського контенту практично немає, що виглядає навіть дивним на тлі інших кластерів користувачів»;

— «Пропаганда для чоловіків контрастує з контентом для жінок. У ньому складно знайти співчуття загиблим військовим, зате регулярно можна побачити пости про політику (часто міжнародну), що аргументують необхідність війни в Україні загрозою з боку Заходу і підкреслюють нечисленні успіхи Росії у відносинах з іншими країнами. Назвати такий контент зовсім беземоційним все ж таки не можна, просто трансльовані пропагандою емоції для чоловіків відрізняються від емоцій, які транслюються для жінок: це гордість за військову міць Росії (постів про самі військові дії при цьому небагато) і ненависть до мігрантів і представників ЛГБТ. Ксенофобний контент характерний не тільки для дорослих чоловіків, а й для підлітків».

Персоналізація присутня і в роспропаганді, спрямованій на українців, як пишуть «Тексти» у своїй статті: «Для військовозобов’язаних і їхніх родичів призначені емоційні розповіді про жорстокість ТЦК. Ветерани почують, що вони нікому не потрібні, військові — що їм немає за кого і немає сенсу воювати. Пенсіонерам постійно повторюють, що влада їх кинула вмирати, селяни — що їх хочуть вигнати зі своєї землі, щоб завезти замість них мігрантів та експлуатувати їх як рабів. Волонтери дізнаються, що їхні донати, як і західну допомогу, розкрадає влада. Військовослужбовцям ТЦК обіцяють, що влада їх здасть, коли тікатиме, і тоді на них чекає народний суд. Прихильники Порошенка почують, що Зеленський здав Путіну кримський перешийок і дозволив вільно пройти на південь України. Прихильники Зеленського — що Порошенко причетний до підриву військових складів і заробляє на війні. Окрім хейту, спрямованого проти ТЦК, “червоною ниткою” через усі ролики проходить кілька тез:

• українська влада знищує народ, щоб звільнити землю від українців;
• Україна занепадає, є загроза громадянської війни, військові ось-ось повернуть зброю проти влади;
• будуть вибори, на яких владу негайно треба змінювати на таку, що хоче миру;
• в Україні немає майбутнього, немає за що триматися, немає кого захищати;
• Захід хоче захопити Україну і поділити ресурси. Діти й онуки українців платитимуть рабською працею за теперішню допомогу Заходу. Мобілізацію називають “геноцидом у центрі Європи”, Україну — “концтабором”, “Гулагом”, українців — “кріпаками”, “рабами”, владу — “геноцидниками”».

Як бачимо, можна говорити про феномен «розумних комунікацій». Вони заздалегідь налаштовані на вразливі місця масової свідомості. Саме такі комунікації сьогодні активно пішли на війну...

Україна теж породжує нові правила. У цьому особливість війни, оскільки тільки «нове» може перемогти «старе». Навіть американські військові пишуть: «Курська кампанія України є поворотним моментом війни з потенціалом зміни її траєкторії, акцентуючи кілька критичних аспектів поля бою. Україна досягла оперативної несподіванки попри значні перешкоди, використовуючи неготовність Росії в прикордонних областях. Кампанія продемонструвала, що раптовість усе ще досяжна на частково видимому полі бою, де противник має концентрацію сил, але неможливо достовірно визначити намір, що стоїть за цими силами».

Війна завжди має старі й нові елементи. До одних противник готовий, до інших — ні. Роль нового завжди буде суттєвим компонентом війни, оскільки до нього важко підготуватися. Усі перемоги будуються на несподіваному. І, звісно, багато такого нового заховано в інформаційному компоненті. І він, до того ж, найдешевший у виготовленні...

🤯 Що може об’єднати 250 тисяч людей, навчальні програми для шкіл, підтримку журналістів і міжнародних експертів з усього світу? Вірно – Академія української преси та її масштабний вплив у 2024 році! 🔥

🚀 Ми не просто говоримо про важливе – ми створюємо нову інформаційну культуру!

💡 Факти, які вас вразять:
📌 Чверть мільйона людей пройшли наші тренінги та освітні програми!
📌 305 заходів для журналістів, освітян і молоді!
📌 485 тисяч переглядів наших відео – це якби кожен житель Львова подивився нас хоча б раз! 😲
📌 11 нових посібників для тих, хто хоче достовірності, а не міфів!
📌 10 проєктів для сільських громад, бо медіаграмотність має бути всюди!
📌 Ми підписали 5-річний меморандум із МОН! 🎓

🛡 У часи інформаційних війн АУП стає на цифровий захист суспільства, допомагаючи людям протистояти маніпуляціям! 

💙 Дякуємо кожному, хто підтримав, долучився, поширив наші ідеї. Ми змінюємо країну разом!

📢 Читайте більше у нашому річному звіті: https://www.aup.com.ua/pro-aup/richniy-zvit/