Короткий переклад публікації про нашого виконавчого директора Андрій Коваленко від закордонних колег, які працюють в Україні при підтримці АУП.
З фотоапаратом і бронежилетом, на війні не буває вихідних
"Коли після 50 днів війни звикаєш до зруйнованих будинків навколо себе, це найважче спілкуватися з людьми, тому що, певним чином, з їхніми репортажами та історіями ви відроджуєте біль", – каже київський журналіст, виконавчий директор громадської організації Академія української преси Андрій Коваленкою Каже, що важко бути свідком військових злочинів, але що обов’язок журналістів – детально зафіксувати те, що відбувається на фронті.
Коваленко зазначає, що журналісти за даних обставин мають бути міцними як фізично, так і морально.
«Ми працюємо по 18 годин на добу, зазвичай з одним прийомом їжі, тому що у нас не так багато часу на полі», і вихідних на війні немає...»
Каже, що переважно працює з іноземними журналістами.
«З початку війни я проїхав 7 тисяч кілометрів по Україні. Ми повідомляли з Дніпра, Одеса, Миколаєва, Чернігів, Львів та інші обласні центри», – сказав Коваленко
«Небезпека стала частиною повсякденності. Ви починаєте дивитися на багато речей повністю інакше..."
Як видно на фотографіях, медіапрацівники на місцях не лише «обладнані» диктофоном чи фотоапаратом...
«Ми одягнені в бронежилети, які отримали завдяки Національній спілці журналістів України (НСЖУ) та її голові Сергію Томіленку», – додає Коваленко.
А деякі його колеги працюють у полі, щодня записують розповіді про війну в різних містах, наслідки, людські долі... Решта колективу орагніазції є у відносній безпеці та працює вдома. Як він зазначає, пандемія covid-19 навчила їх, як керувати та працювати за межами редакції.
За словами Коваленка, з початку війни в Україні загинули 20 журналістів, у т.ч четверо були з-за кордону.
Після місяця війни кияни почали повертатися до своїх домівок.
«На початку війни Київ був перетворений на фортецю. Усе місто було під барикадами, на кожні 500 метрів. Більше половини громадян покинули свої домівки. На вулицях
не було людей, майже нічого не працювало, тільки сирени звучали... Через місяць Київ навчився жити з війною, люди повертаються, бізнес оживає...», – розповідає Коваленко про Київ.
