Виступ голови Національної спілки журналістів України Сергія Томіленка на презентації аналітичного звіту Академія української преси “Український медіаландшафт 2022-2024: Зміни в медіа під час повномасштабного вторгнення”, створеного за підтримки Фонду Конрада Аденауера в Україні.
Вітаю.
Для нас, членів Національної спілки журналістів України, надзвичайно почесно, що сьогодні презентують важливе дослідження (далі — «звіт»). Воно є показовим і значущим для всього українського медіа-ландшафту, тобто сфери та системи засобів масової інформації в Україні. Також символічно, що наша група обговорює тенденції у медійному просторі, а також економічні та інші чинники, які впливають на розвиток галузі.
Протягом останніх двох років НСЖУ формувала основу для кількох міжнародних фотопроєктів, які ми самі ініціювали й організовували. Ми намагалися застосувати найкращий досвід, щоб показати нинішню ситуацію у сфері журналістики: від великих подій і турнірів до щоденної професійної роботи в умовах війни.
Зараз триває декілька великих заходів. Один із них — міжнародна фотовиставка, що демонструє працю журналістів у ці складні часи. Ми бачимо, наскільки питання безпеки журналістів і медіа є пріоритетним, і це відображено у звіті, який представляють сьогодні. Кожен журналіст, взаємодіючи з НСЖУ, передусім повинен дбати про власну безпеку під час виконання роботи. Водночас ми підтримуємо суспільство, яке прагне зберегти демократичні цінності, права журналістів і права людини. Саме це й мотивує нас працювати далі.
Коли ми спілкуємося з міжнародними партнерами та журналістськими організаціями, то бачимо їхню зацікавленість у конкретних фінансових і розвиткових підходах, пов’язаних із журналістикою. Ці підходи стали особливо актуальними після 2014 року. Українська політична журналістика також змінюється, пристосовуючись до реалій війни. Звіт, що сьогодні презентують, висвітлює сучасні виклики та підкреслює мужність тих журналістів, які працюють у зоні бойових дій чи у містах біля фронту. Йдеться і про тих, хто регулярно їздить у відрядження, і про тих, хто залишається вдома у небезпечних умовах.
Я був експертом у частині звіту про роботу регіональних медіа, зокрема аналізував загальнонаціональне й місцеве інформаційне поле. На жаль, ми не можемо охопити всі зміни, бо ситуація з регіональними ЗМІ часто погіршується. Багато видань закриваються, особливо друкованих, які донедавна були важливою частиною інформаційного простору. Суттєво зменшується також кількість електронних регіональних медіа. Чимало впливових телеканалів припинили мовлення. Наприклад, в Одесі раніше діяло майже 27 місцевих каналів. Хоча деякі з них фінансували політики, інші намагалися працювати незалежно. Нині залишилося лише два телеканали: «Суспільне» та один приватний. Подібні тенденції спостерігаються у всіх регіонах, зокрема на Полтавщині й у західних областях.
Через різке зниження рекламних доходів телерадіокомпанії особливо потерпають, адже створення телевізійного контенту вимагає великих вкладень. Наразі вижити тільки на мінімальних прибутках у час війни дуже складно. Якщо говорити про загальні особливості регіонального медіасектора, я б виділив кілька ключових моментів:
Фінансова нестабільність. Попри певну допомогу від міжнародних партнерів (наприклад, гранти чи донорські програми), більшість регіональних медіа перебувають у стані невизначеності.
Активний перехід у цифру. Раніше газети й телеканали зосереджувалися винятково на своїх традиційних платформах, а тепер майже всі вони намагаються перейти в інтернет і знаходити нові шляхи поширення новин.
Нестача працівників. Навіть ті редакції, які отримують донорські кошти, скаржаться на брак кваліфікованих журналістів. Багато людей виїжджають із небезпечних місцевостей чи йдуть до війська. Немає стабільної схеми, яка б «бронювала» журналістів, котрі надають суспільно важливу інформацію.
Складні відносини з місцевою владою. У комунальних телерадіокомпаніях (ТРО) депутати часто намагаються контролювати зміст ефіру. Подекуди влада просто ігнорує роботу журналістів.
Позитивні приклади. У районах біля фронту медіа шукають нові формати й намагаються залишатися надійним джерелом інформації для громади. На жаль, у державній політиці все ще бракує системної підтримки таких ЗМІ, і більшість виживає переважно завдяки міжнародним організаціям.
У деяких регіонах, де зруйновано інтернет чи немає зв’язку, друковані видання знову набувають популярності. Люди можуть читати газети навіть за відсутності електрики чи онлайн-ресурсів. Це показує, наскільки професійна журналістика залишається важливою для життя громад.
Я хочу згадати кількох редакторів, які надихають своєю відданістю. Наприклад, Василь Мірошник — головний редактор газети «Заря» у Золочеві (Харківська область), розташованому біля кордону. Ця громада постійно під обстрілами, але журналісти продовжують випускати газету, щоб люди мали достовірні новини. Ми навіть зняли документальний фільм «На межі» про таких редакторів.
Ще один приклад — Олексій Пасюга із «Великої Писарівки» (Сумська область). Разом із дружиною він щотижня відвозить свіжий наклад газети з більш безпечної Охтирки до прифронтових сіл. Нещодавно ми з колегами там були й на власні очі побачили, наскільки важливо для людей отримувати правдиву інформацію.
Газета «Трудова слава» в Оріхові (Запорізька область) — теж яскравий символ незламності. Від квітня 2022 року люди там живуть без світла й під постійними обстрілами, проте редакторка Світлана Карпенко кожні три тижні друкує новий номер у Запоріжжі та привозить його до Оріхова, ризикуючи власною безпекою.
Усе це свідчить про стійкість журналістів і суспільства, що прагне бути поінформованим, протидіяти окупантам і відстоювати демократичні цінності. Саме такі приклади й загальні тенденції описано в нашому звіті.
Дякую за увагу.
Український медіаландшафт — 2024 є продовженням низки аналогічних оглядів, що виходять щокілька років з 2010 р. та готуються Академією української преси у співробітництві з Фондом Конрада Аденауера. Медіаландшафт традиційно містить огляд пануючих тенденцій у медіаполі України.
Призначений для журналістів, політологів, всіх, хто цікавиться новітньою історією України.
Ми висловлюємо щиру подяку Представництву Фонду Аденауера в Україні, які протягом вже 30 років є партнером багатьох важливих справ у розвитку демократичної України.
