Авторка, доктор педадогічних наук, професор, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету Тетяна Іванова розкаже про особливості застосування методичних матеріалів у роботі медіатренера.
Нижче приводимо текст виступу доктора педадогічних наук, професора, завідувачки кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету Тетяни Іванової.
Тема мого виступу присвячена презентації методичного посібника, який побачив світ завдяки фінансовій підтримці Фонду Фрідріха Науманна за свободу. З фондом ми тісно співпрацюємо вже більше року в галузі розвитку медіаграмотності.
Ну, а сама ідея написання цього посібника виникла після проведення сотень тренінгів з медіаграмотності, аналізу роботи тренерів та їх підготовки з цієї тематики.
Отже, аналізуючи результативність наших навчальних програм, дійшла деяких висновків, якими хочу з Вами поділитися.
Основну мету тренінгу з медіаграмотності ми, тренери, формулюємо як фомування стійкої мотивації учасника на аналіз та критичне ставлення до інформації.
Але… чи завжди наша мета реалізується у практичний результат?
Наведу кілька висловлювань щодо тренінгів наших учасників:
• «Я зрозуміла, що ЗМІ обманюють та маніпулюють нами. Тому я вирішила тепер взагалі не дивитись і не слухати жодних новин!».
Виходячи з цього ми робимо висновок: перенасиченість інформації про фейки та про маніпуляції в наших тренінгових програмах призвела до тотального нігілізму та недовіри до інформації як такої. Отже, це не той результат, який нам був потрібний.
• Далі… «Ми зрозуміли, у всьому винні журналісти! Якби не їхня пропаганда, у нас не було зараз б війни!», - скаржаться наші учасники.
Безліч прикладів маніпуляцій та фейків, які ми демонструємо на наших тренінгах (причому, пикладах не тільки й не стільки у традиційних медіа), створило у наших учасників враження, що ТІЛЬКИ ЖУРНАЛІСТИ винні у продукуванні недостовірної інформації та пропаганди. Слово «журналіст» стало лайливим.
І це також не те, на що ми розраховували отримати в результаті тренінгу.
• «Ми ж не журналісти… Навіщо нас так довго посвячують у таїнства їхньої журналістської кухні? Ми багато чого не зрозуміли з цього тренінгу».
Я дійшла висновку, що тематика більшості наших тренінгів з медіаграмотності сьогодні, втратили свою актуальність.
Справа в тому, що люди втомилися від інформації про мас-медіа. Люди хочуть отримати знання про себе, про те, як впливає на людину інформація.
Учасники тренінгів хочуть навчитися вести комунікацію у новому інформаційному середовищі, вміти домовлятися та бути почутим. І це зрозуміло, адже будь-яка людина – це вже медіа.
Тобто від набридлого меседжу Хто винен? Споживачі інформації хочуть отримати відповідь Хто Я? ЯКИЙ Я в медіасоціумі? І ЩО в ньому робити, як себе поводити?
І останнє запитання нашим учасникам: «Чим був корисний для Вас цей тренінг», вони відповідали: «Було дуже весело та цікаво!», «Ми грали у різні ігри!», «Особливо сподобалися енерджайзери. Вони рухливі і дозволяють розім'ятися!
І який, у зв'язку з цим, напрошується висновок?
На наших тренінгах з медіаграмотності гейміфікації та інтерактиву - стало дуже багато, а дидактики та цілепокладання, на жаль – замало.
І основна причина, на мій погляд, в тому, що такий специфічно складний педагогічний процес навчання як тренінг, став масовим.
Тренером може стати будь-хто, хто вчора ще сам був його учасником.
От і веселяться з такими тренерами-шоуменами наші учні, а на завтра всі геть-чисто забувають, про що йшлося! Їм було просто весело та цікаво.
А деякі, дивлячись на це «веселощі» сиділи, насупившись, нарікаючи на те, як безцільно вони проводять час!
А головна проблема, і в тих, і в інших в тому, що результат навчання медіаграмотності є нульовим, якщо не мінусовим!
Бо відомо, що перегруз непотрібною інформацією викликає стійке несприйняття самої інформації.
Що ж у зв'язку з цим я пропоную конкретно і… яким чином навчальний процес тренінгу не перетворити на банальне шоу?
Знаєте, згадується відомий вислів К. Маркса, про те, що «найгірший архітектор від найкращої бджоли відрізняється тим, що, перш ніж будувати комірку з воску», він уже побудував її у своїй голові».
А Йохан Хёйзинга в своеї відомій книзі “Людина, що грає”,
підкреслює, що “Будь-яка гра протікає в заздалегідь позначеному ігровому просторі, мислимому, навмисному, але зрозумілому”. “Бо Гра,- підкреслює автор, – це функція, яка сповнена сенсу”.
Тобто, вважаю, що плануючи наші тренінги з медіаграмотності, ми повинні чітко представляти ідеалізовану модель (професіограму) нашого учасника. Тобто яким він має стати після нашого навчання? Що він отримає, окрім ігор, криголамів, енерджайзерів, та наліплюваання різнокольорових модераційних карток?
У запропонованому мною посібнику я намагалася представити цю модель, яка згідно з моїми дослідженнями, а також дослідженнями моїх колег є ідеалізованою професіограмою медіаграмотної людини.
ЯКІ ЗНАННЯ (теоретичні блоки тренінгу) тренер включить у свою програму. На цьому етапі він прописує структуру тренінгу (блоки, модулі) та його контент.
На основі структури (контенту) тренінгу, тренер планує в якому модулі які вміння та навички і в якій кількості він повинен сформувати в учасників. Під кожне вміння/ навичку, я прописала компетенції.
Слайд 3. І тільки на основі цієї роботи, тренер вже готовий визначити: ЯКІ ігри, вправи, кейси будуть використані ним під час тренінгу. Тобто відчуваєте різницю?
• Не насичення тренінгу різноманітним інтерактивом, за принципом, чим більше, тим краще: «Ой, яка цікава гра, яка класна вправа!», а співвідношення інтерактивностей, що використовуються тренером, з тими вміннями, якостями, настановами, які заплановані в моделі, на етапі підготовки до тренінгу.
• Не захоплення гейміфікацією, а постійною орієнтацією на заплановані цілі та результат формування медіаграмотних навичок учасників.
У розробленому мною посібнику, я намагалася показати цей підхід.
Зрозуміло, що в посібнику я даю не лише назви ігор, а й:
• обґрунтовую важливість цієї групи навичок для розвитку медіаграмотності;
• розписую мету та результат проведення гри;
• І, звичайно, пропоную повний покроковий сценарій усіх ігрових методик із дебрифінгом, тобто з розпакуванням ідеї самої гри.
У посібнику я також наводжу сценарії проведення ігор та вправ як у форматі оф- так і онлайн.
І тут окрема подяка моїм цифровим консультантам, діджитал коучам: Світлані Ізбаш, Пономаренко Наталії, Власенко Марині, Єфремовій Оксані, які допомогли мені зручно облаштуватися і почувати себе впевненою у процесі розробки ігор та вправ на різноманітних онлайн сервісах та програмах.
Демонстрація слайдів про ігри та прави.
Отже, впевнена, саме такий підхід дозволить нам навчати медіаграмотності більш цілеспрямовано, педагогічно коректно, а саме головне, результативно.
І що хотілося ще сказати наостанок...
Я згадую роман «Ім'я троянди» Умберто Еко... У ньому пропонувалося пускати до Бібліотеки лише тих, хто хоче і готовий сприймати складні знання.
А що ж відбувається у нас? У кращому разі, школярам, студентам прищеплюють вміння, формують компетенції, при цьому не надаючи певних ЗНАНЬ.
Так, вони зможуть швидко провести фактчеккінг фото, зіграти в онлайн гру на новій платформі і, як каже Тетяна Чернігівська, «вони зможуть дуже швидко замовити гамбургер по Інтернету», ну, а що далі?
При такому змісті навчання, у них не виробляються алгоритми для розуміння складного, багатовимірного та аналітичного знання, алгоритмів складного мислення.
Якщо ми раз у раз будемо бігати та стрибати від чергового «криголама» до енерджайзера, наш мозок просто злінується. А його треба примушувати працювати.
Адже він є пластичним не лише у дитинстві. Він утворює нові нейронні зв'язки до кінця життя. Будь-яка серйозна розумова робота приносить йому користь.Тобто, мозку має бути важко, тим більше у процесі навчання.
Отже Тренінг-тейнмент, моє авторське поняття що означає (легке розважальне навчання), на кшталт інфотейнменту, на жаль, не дасть нам бажаних результатів.
Бо, інтерактив і гейміфікація — це лише ЗАСІБ, але не МЕТА досягнення педагогічних цілей, якими є ЗНАННЯ та ВІДНОШЕННЯ до інформації в нашому медіапросторі.
Дякую вам за увагу і бажаю не нудних, але професійно гейміфікованих тренінгів.
Нижче приводимо текст виступу доктора педадогічних наук, професора, завідувачки кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету Тетяни Іванової.
Тема мого виступу присвячена презентації методичного посібника, який побачив світ завдяки фінансовій підтримці Фонду Фрідріха Науманна за свободу. З фондом ми тісно співпрацюємо вже більше року в галузі розвитку медіаграмотності.
Ну, а сама ідея написання цього посібника виникла після проведення сотень тренінгів з медіаграмотності, аналізу роботи тренерів та їх підготовки з цієї тематики.
Отже, аналізуючи результативність наших навчальних програм, дійшла деяких висновків, якими хочу з Вами поділитися.
Основну мету тренінгу з медіаграмотності ми, тренери, формулюємо як фомування стійкої мотивації учасника на аналіз та критичне ставлення до інформації.
Але… чи завжди наша мета реалізується у практичний результат?
Наведу кілька висловлювань щодо тренінгів наших учасників:
• «Я зрозуміла, що ЗМІ обманюють та маніпулюють нами. Тому я вирішила тепер взагалі не дивитись і не слухати жодних новин!».
Виходячи з цього ми робимо висновок: перенасиченість інформації про фейки та про маніпуляції в наших тренінгових програмах призвела до тотального нігілізму та недовіри до інформації як такої. Отже, це не той результат, який нам був потрібний.
• Далі… «Ми зрозуміли, у всьому винні журналісти! Якби не їхня пропаганда, у нас не було зараз б війни!», - скаржаться наші учасники.
Безліч прикладів маніпуляцій та фейків, які ми демонструємо на наших тренінгах (причому, пикладах не тільки й не стільки у традиційних медіа), створило у наших учасників враження, що ТІЛЬКИ ЖУРНАЛІСТИ винні у продукуванні недостовірної інформації та пропаганди. Слово «журналіст» стало лайливим.
І це також не те, на що ми розраховували отримати в результаті тренінгу.
• «Ми ж не журналісти… Навіщо нас так довго посвячують у таїнства їхньої журналістської кухні? Ми багато чого не зрозуміли з цього тренінгу».
Я дійшла висновку, що тематика більшості наших тренінгів з медіаграмотності сьогодні, втратили свою актуальність.
Справа в тому, що люди втомилися від інформації про мас-медіа. Люди хочуть отримати знання про себе, про те, як впливає на людину інформація.
Учасники тренінгів хочуть навчитися вести комунікацію у новому інформаційному середовищі, вміти домовлятися та бути почутим. І це зрозуміло, адже будь-яка людина – це вже медіа.
Тобто від набридлого меседжу Хто винен? Споживачі інформації хочуть отримати відповідь Хто Я? ЯКИЙ Я в медіасоціумі? І ЩО в ньому робити, як себе поводити?
І останнє запитання нашим учасникам: «Чим був корисний для Вас цей тренінг», вони відповідали: «Було дуже весело та цікаво!», «Ми грали у різні ігри!», «Особливо сподобалися енерджайзери. Вони рухливі і дозволяють розім'ятися!
І який, у зв'язку з цим, напрошується висновок?
На наших тренінгах з медіаграмотності гейміфікації та інтерактиву - стало дуже багато, а дидактики та цілепокладання, на жаль – замало.
І основна причина, на мій погляд, в тому, що такий специфічно складний педагогічний процес навчання як тренінг, став масовим.
Тренером може стати будь-хто, хто вчора ще сам був його учасником.
От і веселяться з такими тренерами-шоуменами наші учні, а на завтра всі геть-чисто забувають, про що йшлося! Їм було просто весело та цікаво.
А деякі, дивлячись на це «веселощі» сиділи, насупившись, нарікаючи на те, як безцільно вони проводять час!
А головна проблема, і в тих, і в інших в тому, що результат навчання медіаграмотності є нульовим, якщо не мінусовим!
Бо відомо, що перегруз непотрібною інформацією викликає стійке несприйняття самої інформації.
Що ж у зв'язку з цим я пропоную конкретно і… яким чином навчальний процес тренінгу не перетворити на банальне шоу?
Знаєте, згадується відомий вислів К. Маркса, про те, що «найгірший архітектор від найкращої бджоли відрізняється тим, що, перш ніж будувати комірку з воску», він уже побудував її у своїй голові».
А Йохан Хёйзинга в своеї відомій книзі “Людина, що грає”,
підкреслює, що “Будь-яка гра протікає в заздалегідь позначеному ігровому просторі, мислимому, навмисному, але зрозумілому”. “Бо Гра,- підкреслює автор, – це функція, яка сповнена сенсу”.
Тобто, вважаю, що плануючи наші тренінги з медіаграмотності, ми повинні чітко представляти ідеалізовану модель (професіограму) нашого учасника. Тобто яким він має стати після нашого навчання? Що він отримає, окрім ігор, криголамів, енерджайзерів, та наліплюваання різнокольорових модераційних карток?
У запропонованому мною посібнику я намагалася представити цю модель, яка згідно з моїми дослідженнями, а також дослідженнями моїх колег є ідеалізованою професіограмою медіаграмотної людини.
ЯКІ ЗНАННЯ (теоретичні блоки тренінгу) тренер включить у свою програму. На цьому етапі він прописує структуру тренінгу (блоки, модулі) та його контент.
На основі структури (контенту) тренінгу, тренер планує в якому модулі які вміння та навички і в якій кількості він повинен сформувати в учасників. Під кожне вміння/ навичку, я прописала компетенції.
Слайд 3. І тільки на основі цієї роботи, тренер вже готовий визначити: ЯКІ ігри, вправи, кейси будуть використані ним під час тренінгу. Тобто відчуваєте різницю?
• Не насичення тренінгу різноманітним інтерактивом, за принципом, чим більше, тим краще: «Ой, яка цікава гра, яка класна вправа!», а співвідношення інтерактивностей, що використовуються тренером, з тими вміннями, якостями, настановами, які заплановані в моделі, на етапі підготовки до тренінгу.
• Не захоплення гейміфікацією, а постійною орієнтацією на заплановані цілі та результат формування медіаграмотних навичок учасників.
У розробленому мною посібнику, я намагалася показати цей підхід.
Зрозуміло, що в посібнику я даю не лише назви ігор, а й:
• обґрунтовую важливість цієї групи навичок для розвитку медіаграмотності;
• розписую мету та результат проведення гри;
• І, звичайно, пропоную повний покроковий сценарій усіх ігрових методик із дебрифінгом, тобто з розпакуванням ідеї самої гри.
У посібнику я також наводжу сценарії проведення ігор та вправ як у форматі оф- так і онлайн.
І тут окрема подяка моїм цифровим консультантам, діджитал коучам: Світлані Ізбаш, Пономаренко Наталії, Власенко Марині, Єфремовій Оксані, які допомогли мені зручно облаштуватися і почувати себе впевненою у процесі розробки ігор та вправ на різноманітних онлайн сервісах та програмах.
Демонстрація слайдів про ігри та прави.
Отже, впевнена, саме такий підхід дозволить нам навчати медіаграмотності більш цілеспрямовано, педагогічно коректно, а саме головне, результативно.
І що хотілося ще сказати наостанок...
Я згадую роман «Ім'я троянди» Умберто Еко... У ньому пропонувалося пускати до Бібліотеки лише тих, хто хоче і готовий сприймати складні знання.
А що ж відбувається у нас? У кращому разі, школярам, студентам прищеплюють вміння, формують компетенції, при цьому не надаючи певних ЗНАНЬ.
Так, вони зможуть швидко провести фактчеккінг фото, зіграти в онлайн гру на новій платформі і, як каже Тетяна Чернігівська, «вони зможуть дуже швидко замовити гамбургер по Інтернету», ну, а що далі?
При такому змісті навчання, у них не виробляються алгоритми для розуміння складного, багатовимірного та аналітичного знання, алгоритмів складного мислення.
Якщо ми раз у раз будемо бігати та стрибати від чергового «криголама» до енерджайзера, наш мозок просто злінується. А його треба примушувати працювати.
Адже він є пластичним не лише у дитинстві. Він утворює нові нейронні зв'язки до кінця життя. Будь-яка серйозна розумова робота приносить йому користь.Тобто, мозку має бути важко, тим більше у процесі навчання.
Отже Тренінг-тейнмент, моє авторське поняття що означає (легке розважальне навчання), на кшталт інфотейнменту, на жаль, не дасть нам бажаних результатів.
Бо, інтерактив і гейміфікація — це лише ЗАСІБ, але не МЕТА досягнення педагогічних цілей, якими є ЗНАННЯ та ВІДНОШЕННЯ до інформації в нашому медіапросторі.
Дякую вам за увагу і бажаю не нудних, але професійно гейміфікованих тренінгів.
Навчальний посібник із методики проведення тренінгів із медіаграмотності для медіатренерів та викладачів вищих навчальних закладів України підготовлено за сприяння Фонду Фрідріха Науманна «За Свободу» в рамка тренінгового проєкту «Digital-teacher: антитіла до інфодемії».
Книга розрахована на тренерів із медіаграмотності, а також викладачів, учителів та освітян, які впроваджують у навчальний процес медіаосвіту та навички критичного споживання інформації.
Мета цього посібника — надати тренеру не лише методичний матеріал та поради щодо проведення ігор та інших інтерактивних засобів, але й розуміння того, що до гейміфікації вдаються не заради власне гейміфікації. Використання різноманітних інтерактивностей повинно бути спрямовано передусім на пріоритетну мету навчального процесу — надати знання та сформувати ставлення, настанови до розвитку не лише своєї медіаграмотності, але й медіакультури споживання та поширення інформації.
Завантажити посібник можна за ПОКЛИКАННЯМ.
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
