Знаєте, що парадоксального у потягу метро на Дарницю?
З цими пасажирами я навряд чи хотів би зустрітися у вуличному провулку вночі. Ми були вимушеними супутниками на шляху до локацій Лівого берега. Вони прямували хтозна-куди, я та десятеро моїх колег – до готелю «Братислава». У цій білій плямі на тілі дарницького плато за годину повинна була розпочатися конференція для медіаосвічених людей з довгою та заумною назвою «П’ята міжнародна науково-методична конференція «Практична медіаграмотність: міжнародний досвід та українські перспективи».
Остаточно я прокинувся вже у центральному конгрес-залі готелю. У ньому було 300 чорних стільців, декілька пляшок мінералки, десяток мікрофонів для спікерів та двадцять п’ять бейджів із написом «Преса». Не те, щоб це все було необхідно сьогодні, однак якщо вирішив долучитися до клубу медіаграмотних – треба йти у своїх намірах до кінця.
– Колеги, буквально 2-3 хвилини, і ми будемо розпочинати, – заспокійливим тоном сказав поважний дядько, правда без краватки. Знайомтесь – професор, президент Академії української преси Валерій Іванов. Саме він – той ідейний натхненник та активний агітатор за навчання медіаграмотності дорослих та дітей.
Початок конференції. Годинникові стрілки вказують 10:10. Стало відомо, що міністр освіти Лілія Гриневич, яка мала відкривати конференцію, відрядила замість себе радника – Іванну Коберник. Чиновниця зазначила, що виховання у школярів медіаграмотності залежить, передусім, від компетентності вчителів та від сприйняття інформації. Далі виступав представник Американської агенції з міжнародного розвитку Томас Вайт, потім – голова громадської організації «Інтерньюс» Вейн Шарп. Говорили про одне й те саме: подібні проекти необхідно підтримувати і розвивати, наголошували на успіхах попередніх заходів та зацікавлення як зарубіжних так й українських організацій.
За моєю спиною кипіли пристрасті: колеги по «Медіалабораторії» обговорювали як будуть створювати матеріали та відеосюжети «на колінці». Подруги Даша і Люда від хвилювання накручували на пальці волосся, Денис чомусь постійно чухав коліно і скидав невидимий пил з одягу.
На обличчях решти учасників було помітно розчарування від розлогих промов. Певно, більшість чекала на початок майстер-класів та тематичні секції. Між іншим, дводенна конференція передбачала з сотню виступів на різні теми, від науковців-теоретиків до практикуючих вчителів-методистів. Врешті, урочиста частина закінчилась.
11:55 – людський потік хлинув у чергову міграцію. Бачу напарника – Влад кличе до залу «Альянс-Омега». Там десятки людей з девайсами, звукозаписувальними пристроями і мобільними. Випробовують себе в експериментах – читають тексти навперебій. Ця вправа – по задуму організаторів – іронічна метафора інформаційного багатоголосся у якому ми існуємо. На практиці нічого толкового справді не чути.
Окремою подією стала презентація посібника «Критичне мислення та медіаграмотність на уроках суспільствознавства». 18 тем, практичні вправи і мінімум учительського тексту. Формат – електронний. Аудиторія повна. Прямую до наступного залу.
На коричневому дивані другого поверху хтось загубив 50 копійок. Мізерна сума для підкупу. А може, монетку лишили, щоб повернутися до конференції. Цілком можливо. Це вже п’ятий подібний захід, який організувала Академія української преси. Цього року захід підтримали Український медійний проект (У-Медіа), що виконується міжнародною неурядовою організацією Інтерньюс за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Академія Deutsche Welle, що є провідною організацією Німеччини для розвитку міжнародних засобів масової інформації. І враховуючи активність учасників, методички з порадами як проводити уроки – проект має свій успіх. І, скоріше за все, відбудеться й наступного року.
Я вийшов із залу та спустився на перший поверх у «Вайт холл» підтримати бадьорий настрій нафтово-чорною кавою. Шістка учасників, які так і навіювали спогади про школу – вилиті вчительки – перебирали подаровані книжки: посібник для журналістів-розслідувачів, мемуари міністра внутрішніх справ Німеччини Герхарта Баума про права людини і товстий сіро-бордовий том з медіаграмотності. На трьохстах сторінках підручника американські автори Сінді Шейбе та Фейз Рогоу розмістили інформацію про рецепти проведення занять з медіаосвіти у рамках шкільної програми. По відгуках, до речі, найкорисніший збірник для українських викладачів.
По телевізору в холі транслювали футбольний огляд. Неподалік гурток студентів зібрався біля журналіста, телеведучого, голови Комісії з журналістської етики Андрія Куликова. На фоні урочисто вдягнених викладачів з українських усюд, він вирізнявся стриманим «костюмом туриста»: туфлі, джинси, дута американська куртка і рюкзак. Ніби зовсім не на конференцію зібрався, радше – на прогулянку містом.
13:00. Для мене наступила невеличка перерва. Сидимо у «Макдональдсі», гріємося під променями сонця. Проект «Медіалабораторія» від Академії української преси, в якому я беру учать, передбачає крім теоретичної частини, яку ми пройшли за два дні до, ще й практичну складову – написати матеріал з конференції. А в голові крутиться думка, чи став я вже медіаграмотним.
Матеріал створений у рамках заходу "Медіалабораторія" Школи практичної журналістики Академії української преси
Ян Махівський, студент,
Київський університет імені Бориса Грінченка
