Гульнар Асанбаєва: «Медіаграмотністю хворієш усе життя»

Держзамовлення для ЗМІ, інноваційні технології, прозорість медіа. Про це та інше у нашому інтерв’ю з Гульнарою Асанбаєвою – регіональним консультантом Internews (до її регіону входять Казахстан, Таджикистан та Узбекистан).

- Коли медіаграмотністю зацікавилися і почали займатися у вашій країні?

- Я особисто почала займатися медіаграмотністю в 2006 році, тут, у Києві. Наступного року у Львові проходила міжнародна школа, яка була організована Фондом Сороса і американською журналісткою Христиною Демкович, що зараз живе в Києві. Але ця школа відрізнялася тим, що була в основному теоретична, оскільки слово «медіаграмотність» поки ще ні про що не говорило. Але в Казахстані були окремі люди, які пройшли навчання за кордоном: в Європі, Штатах. Ми проводили епізодичні заходи, конференції, проте широкого масштабу явище тоді не набуло.

Інтерес до медіаграмотності, звичайно, піднявся після того, як ми стали говорити про такі явища, як постправда, фейкові новини. На даний час у нас здійснюються три великі програми. У першу чергу це програма IREX Europe. У 2017 році я пройшла у них підготовку. Тренером тоді був відомий в Україні і не лише Сергій Штурхецький. Він виявився моїм колегою – теж університетський викладач, у нас однаковий науковий ступінь. І я повинна сказати, що саме цей тренер у вересні 2017 року став для мене стимулом, щоб відновити свої знання. Медіаграмотність повинна йти в ногу з часом, оскільки інформаційні технології не стоять на місці. І потрібно постійно працювати над собою для того, щоб бути на одному рівні з інноваційними технологіями. На цьому тренінгу у Сергія Штурхецького нас було 24 людини, але чомусь лише я стала займатися практичними тренінгами. На мій погляд, ті, хто хоч раз займався проблемами медіаграмотності, хворіє цим все життя. Тому що це – процес критичного ставлення до життя, те, без чого сьогодні неможна жити. Мистецтво не бути об'єктом чиїхось маніпуляцій.

- А що привело вас у медіаграмотність, чому ви зацікавилися цією темою?

- Я працюю в університеті КІМЕП (Казахський інститут менеджменту, економіки і прогнозування). Цей університет організований за американською кредитною системою. Це перший навчальний заклад Казахстану, де навчання ведеться англійською мовою, а критичне мислення і методи дослідження – основні предмети в програмі департаменту масових комунікацій, де я працюю з 2003 року.

Узагалі-то за освітою я журналіст, у мене дуже великий досвід практичної роботи. У 1996 році, після розвалу Радянського Союзу, я організувала програму журналістики у себе в Костанаї (місто в Казахстані – прим. авт.). І це змусило мене переглянути всі попередні уявлення про журналістику, яка за радянських часів була чисто пропагандистським ремеслом. Це змусило мене в майже 50-річному віці відновити мої заняття англійською мовою. Я зрозуміла, що інформації тільки однією мовою зовсім недостатньо для того, щоб формувати певні погляди на події, що відбуваються. А російська мова у нас як була на провідних позиціях, так і лишається. І зараз це призводить до спотвореного, або одностороннього, так буде точніше, уявлення про те, що нам показують засоби масової інформації. І оскільки я працюю в казахському університеті, організованому за американською системою, то професійні стандарти журналістики, звичайно ж, вимагають перевірки інформації принаймні за трьома джерелами. І це була основа основ тієї журналістики, якій ми навчали і продовжуємо навчати наших студентів. У радянській практиці цього не було. Взагалі не було поняття посилання на джерело.

Потім я почала займатися проблемою прозорості засобів масової інформації. Це нова проблема, тому що поняття об'єктивності застаріло. Об’єктивності немає. Чому? Тому що ми знаємо одне з основних правил медіаграмотності – засоби масової інформації завжди несуть на собі відбиток чиїхось поглядів, якоїсь ідеології, якогось сенсу. Прозорість вчить нас працювати з джерелами. Для чого? Для того, щоб кожен споживач інформації міг скласти власну думку про предмет, виходячи зі свого досвіду і порівнюючи різні джерела.

У нас (в Казахстані – прим. авт.) найбільш закрите питання, напевно, так само, як і в Україні, це питання про те, кому належать засоби масової інформації. Тому що це ключове питання медіаграмотності – хто платить за інформацію. В Україні є закон про розкриття власників, і я дуже пильно за цим стежу. У нас такого закону немає. Ми вчимо наших студентів, наших слухачів, учасників наших тренінгів працювати з відкритими джерелами для того, щоб все-таки перевіряти, хто володіє засобом масової інформації. Ми вчимо їх працювати не лише з джерелами казахською або російською мовами, ми їх також вчимо працювати з іноземними джерелами. І це багато в чому допомагає проливати світло. Я не скажу, що сьогодні картина абсолютно чітка, її ймовірно ще довго не буде, але в усякому разі люди можуть порівнювати інформацію з різних джерел і робити висновки, що кінцеві бенефіціари можуть бути дуже глибоко заховані від реальних споживачів інформації.

Друга сторона прозорості ЗМІ – що собою представляють самі процеси пошуку інформації: робота з джерелами, наскільки редакції залучають споживача інформації в цей процес, чи є там посилання, це думка чи це факт, як їх розрізняти – це надзвичайно цікаві питання. Ще я вела предмети, методи дослідження засобів масової інформації, тому, природний інтерес до досліджень й аналітика, яка завжди мені імпонувала і яка приносила задоволення, звичайно ж, не могли не привернути мою увагу до медіаграмотності.

У самій медіаграмотності деякі підходи вже застаріли. Ми все ще користуємося медіаграмотністю, яка пасувала до минулого століття. Спочатку народилася медійна грамотність, потім вона переродилася в медійно-інформаційну грамотність. Зараз ми не повинні розділяти медіаграмотність і цифрову грамотність. І все-таки маємо говорити про те, що сучасне критичне мислення неможливе без переоцінки, без аналізу і без досконалого володіння сучасними цифровими інструментами. Молоде покоління набагато перевершило тих, хто старше, і тим більше своїх батьків. У нас, наприклад, в Казахстані є 7-річна дівчинка, у якої свій ютуб-канал – Амінка-вітамінка. У мого онука є ютуб-канал – він сам знімає, причому навчився цьому абсолютно самостійно в Інтернеті. Тобто для того, щоб дорослі були утаємничені в секрети, вони, звичайно ж, зобов'язані вивчити цифрові інструменти. І цим ми намагаємося в силу своїх можливостей займатися.

- Ви торкнулися теми транспарентності, відкритості медіа, я так розумію, що ви в цій сфері багато працюєте. Чи натрапляєте ви на протидію влади?

- Особисто я не натрапляю. Але хочу сказати, що у нас є дуже відомий «Правовий медіацентр», який очолює моя випускниця, моя перша студентка Діана Акремова. Вона якраз займається прозорістю.

У нас є такий засіб, як держзамовлення, і він загрожує тим, що позбавляє можливості конкурувати засобам масової інформації за хороший контент. Обсяг держзамовлення у нас в країні цілком перевищує рекламний бюджет. В останні роки виявилося, що цифри тих сум, які держава виділяє на висвітлення ключових проблем, стали недоступні для громадськості. І врешті-решт цей «Правовий медіацентр» навіть подав до суду на Міністерство інформації, але, на жаль, програв. Тобто, наші спроби працювати з відкритими джерелами наштовхуються на такі речі, як відсутність будь-якої інформації взагалі й протидія з боку законодавства.

Наш закон про засоби масової інформації сьогодні на 99% перероблений, і зараз вже навіть ведуться обговорення, щоб на законодавчому рівні вирішувати питання про акредитацію засобів масової інформації. Бачите, навіть проект цього закону говорить про те, що люди повинні отримувати акредитацію, і їм можуть відмовити в тому випадку, якщо в залі не вистачає місць. Але ми ж прекрасно розуміємо, що це ще один прийом для обмеження доступу до інформації журналістам і всім користувачам.

Тому я скажу, що це дуже важкий шлях, але, на щастя, в країні робиться все більше і більше для того, щоб все-таки бюджети зробити прозорими. Виходить, що якась контора з виробництва сінокосарок раптом отримує бюджет на висвітлення будь-якої теми. Ми прекрасно розуміємо, що це підставні контори, що йдеться відмивання грошей. І ми не знаємо, як витрачаються ці кошти, але ж це кошти платників податків, тобто наші власні кошти, і ми не знаємо, як і яким чином вони розподілені. То про яку прозорість може бути мова? Це суцільна маніпуляція.

- Який унікальний досвід ви зібрали протягом своєї діяльності – методики, підходи – щось, чим ви можете поділитись?

- Зараз ми майже закінчили перший посібник з медіаграмотності Internews. Його укладав колектив із шести авторів. Це люди, які давно працюють, проводять тренінги, мають досить високі наукові ступені. Я, наприклад, запропонувала свої власні методики щодо прозорості засобів масової інформації: як, яким чином, за якими параметрами шукати кінцевих бенефіціарів, яким чином визначати ті процеси, що мають бути прозорими. І я хочу сказати, що багато людей не замислюються, кому належать засоби масової інформації. Вони не знають цього. Вони не знають взагалі, як сприймати інформацію. Вони не розуміють, що у інформації повинні бути якісь посилання, джерела. Всі ці речі, коли ми на практиці проводимо тренінги, виявляються дуже потрібними і корисними. Люди ніби отримують цифрову вудку, і я думаю, що це головне.

І друге – ми оновили склад тренерів. Наприклад, у нас є дівчина, яка пройшла навчання у Тетяни Вікторівни (тренер АУП Тетяна Іванова – прим. авт.), а тепер провела власний тренінг. Але вона мала практичний досвід. У нас була рубрика «Хто володіє Казахстаном», і вона якраз працювала з відкритими джерелами, збирала інформацію, кому що належить. Звичайно ж, цей сайт був закритий, але досвід, напрацьований нею, залишився, і ми зараз залучаємо її до діяльності по медіаграмотності. Люди надзвичайно задоволені, бо це дійсно новий цифровий засіб, який допомагає побачити речі не зовсім так, як це підноситься в офіційній пропаганді.

- Питання на злобу дня про медіасистему Казахстану – ви говорили, що держава організовує держзамовлення на висвітлення певних заходів. Нещодавно у нас публікували новину про те, що Астану перейменували на честь колишнього президента. Чи була якась кампанія з висвітлення цього у ЗМІ, можливо, агітація, що це добре?

- Усе відбулося 19 березня. У цей вечір я вже збиралася на літак. 20 березня наш президент склав повноваження, і вже будучи тут, в Києві, я дізналася, що в багатьох містах завзяті чиновники запропонували перейменувати головні вулиці, проспекти своїх міст. На мою думку, ще рано ховати президента, він ще з нами. І цей факт свідчить про відсутність будь-якого критичного ставлення або критичного переосмислення, тому що насправді це не додає авторитету нашому, тепер уже колишньому, президенту. На щастя, сьогодні вранці я прочитала інформацію, що багато пропозицій щодо перейменування вулиць не затверджені. Хтось нагорі одумався. А те, що перейменували столицю – це вже факт. Я можу сказати про своє особисте ставлення – звичайно, мені дуже сумно, тому що відбулося це за помахом палички. Це просто пропозиція зверху. Народ незадоволений – подивіться соціальні мережі. Навіть діти обурені. Я думаю, це дуже поспішне рішення. І ще раз повторюю – авторитету це не додає ні самій владі, ні президенту, що пішов. Я сподіваюся, що люди схаменуться.

«Мультимедійне онлайн-медіа «АУП-info»
(ідентифікатор в Реєстрі суб’єктів у сфері медіа: R40-00988)
envelopetagclockmagnifiercrosschevron-uparrow-leftarrow-right