Бахмут залишає гнітюче враження. Обстріл фактично не припиняється. Люди обізлені. Але що ще гірше, до традиційних звинувачень: “А ось ви на нас заробляєте”, “Ви поїдите, а нам відразу прилетить” додаються “Вы всё врете», «Чего с вами говорить, правду все равно не скажете». Багато хто не приховує своїх далеко не проукраїнських поглядів. Це, мабуть, найгірше.
Закономірно, що у хлопців в окопах виникає питання: За кого ми воюємо, за них? Правда, той же військовий сам на це питання і відповів: За тих, хто зараз звідси поїхав, але хоче повернутися.
Ще одне дуже контраверсійне міркування. В Бахмуті жити фактично неможливо. Але люди залишаються. І чимало з дітьми. Я все життя був за свободу волі. Тобто людина має сама вирішувати як свою долю в цілому, так і те, що їй робити в конкретний відрізок часу. Але чи має ця свобода розповсюджуватися на власних дітей? Чи може державі варто втрутитися і примусово евакуювати сім’ї з дітьми?
Дякую за професіоналізм та гостинність
Orest Firmaniuk. Саме завдяки таким пресофіцерам правду про війну в Україні знають в усьому цивілізованому світі! Такий досвід, коли пресслужби не шукають, що б заборонити, а реально допомагають, непогано було б вивчити всім пресофіцерам.
