29 КВІТНЯ, 1966 — 26 ЛЮТОГО, 2022
56 РОКІВ, ФОТОГРАФ, АКТИВІСТ
Ігор Гуденко загинув з камерою, фіксуючи злочини російської армії в Харкові. 24 лютого, коли агресор увірвався в Україну, він велосипедом поїхав на кільцеву дорогу, що на Північній Салтівці. Там якраз точилися бої. Першого дня війни на своїй сторінці у фейсбуку він виклав фото, а згодом і відео понівеченої ворожої техніки. Це була його остання публікація.
Зв’язок з Ігорем обірвався 26 лютого. Три місяці журналіста вважали зниклим безвісти. Його шукали рідні, знайомі, правоохоронні органи, сподіваючись, що Ігор живий. У травні з’ясувалося, що тіло Ігоря знайшли активісти 27 лютого в одному з обстріляних будинків на вулиці Наталії Ужвій. У той район російські війська гатили з «Градів» та «Ураганів» від початку вторгнення. Ритуальна служба поховала журналіста 7 квітня.
Ігор був фотографом, членом Національної спілки журналістів України, відеоблогером, активістом. Опікувався екологічним питанням у рідному Харкові. У соцмережі навіть додав до свого імені Green — «зелений».
Один з найважливіших матеріалів у його творчому доробку — знімання розстрілу протестувальників, що відбувся в Києві на Інститутській 20 лютого 2014 року. Він був у першій лаві та з відстані кількох метрів зазнімкував народження Небесної сотні на Майдані. Це відео стало вагомим доказом у судовому процесі. Ігор виступив як співавтор та режисер документального фільму «Герой України Євген Котляр». Йому також належать відомі кадри, як під час провокацій проти Євромайдану в Харкові міліціонер подає бандитові ніж, який у нього випав з кишені.
Знайомі кажуть про Ігоря, що патріотизму в ньому було з гаком. Він відвідував усі акції. Журналіст мав безліч ноухау у своєму творчому підході. Завдяки його технічним вигадкам у вдосконаленні інструментів завжди вдавалося значно пришвидшити будь-який робочий процес. Друзі Ігоря зазначають, що він завжди був там, де особливо важливо, особливо палко. Багато його фото та відео стали історичним надбанням України. Йому було 56 років.