7 КВІТНЯ, 1943 — 2 КВІТНЯ, 2022
78 РОКІВ, ЖУРНАЛІСТ, ПИСЬМЕННИК
Євген Баль не дожив п’ять днів до свого 79-річчя. Обставини його смерті широко обговорювали в міжнародній спільноті. Він був журналістом, письменником, капітаном 1-го рангу. Входив до складу Національної спілки журналістів та Національної спілки письменників України. Трагедія відбулася в окупованому селі Мелекіному, що поблизу Маріуполя. 18 березня Євгена арештували російські солдати. Під час обшуків домівки окупанти знайшли пам’ятні фото з українськими захисниками та інші «докази фашизму». На їхній погляд, це послугувало підставою затримати журналіста.
Євгена взяли в полон. Відвезли в Мангуш — сусіднє селище міського типу. У підвалах його катували, жорстоко били, завдавали важких травм. 21 березня відпустили, сказавши: «Не воюємо з ветеранами флоту СРСР». Це після трьох днів побиття. Оговтатися від знущань чоловік не зміг. Його серце зупинилося 2 квітня. Цинізм російських катів ще й у тому, що капітана 1-го рангу росіяни захопили напередодні Дня моряка-підводника, який відзначають 19 березня в Росії.
Євген Миколайович був справжнім патріотом. Проводив бесіди з молоддю, настроював їх на міцний моральний дух. Любов до Батьківщини прищепив і своєму внукові. Парубок служив в одному з воєнних загонів. Склав присягу на вірність народові України. Того дня молодика особисто вітав дідусь.
Народився Євген 7 квітня 1943 року в місті Кременчуку Полтавської області. Службу закінчив на посаді флагманського штурмана дивізії ракетних підводних човнів стратегічного призначення. У відставку вийшов 1992 року. Опісля протягом десяти років очолював Комітет порятунку Азовського моря. Був начальником зразкової морської школи, керівником курсів перепідготовки офіцерів запасу Військово-морських сил. Друкувався в таких медіа, як «Військові знання», «Правда України», «Донбас», «Вечірні вісті», «Приазовський робітник», ВВС. Працював кореспондентом районної газети «Сільська новина», спеціальним кореспондентом грецького тижневика «Омонія». Про морські походи, романтику й водночас ризики флотської служби автор розповідав читачам у книжці «Меридіани штурмана Барка» (2013).
Морський офіцер, який понад тридцять років служив на підводних човнах Північного та Тихоокеанського флотів, не раз ходив в автономне плавання. З 2014 року вів активну патріотичну та волонтерську діяльність у прифронтовому Приазов’ї. Письменник був частим гостем на катерах прикордонників морської охорони. Регулярно зустрічався із захисниками Маріуполя. Передавав їм книжки. За період російсько-української війни написав багато художніх творів та журналістських матеріалів про гібридну війну. Переможець маріупольського конкурсу «Найкраща книжка року — 2020».
Чудове знання реальної ситуації на фронті й у тилу — у населених пунктах Донбасу вздовж лінії розмежування — посприяли Євгенові написати повість «Хроніки пса Филимона». Коли в Маріуполі хотіли провести референдум, бюлетені для голосування надрукували на принтері. Журналіст гуляв із псом Филимоном, а незнайома жінка припрошувала до виборчої дільниці. Баль пояснив їй, що не взяв паспорта. «Можна й без паспорта», — сказала жінка. «А Филимону дозволите проголосувати?» — жартома перепитав журналіст. «Якщо пес за “ДНР“, то можна!» — відповіла вона. За сміливу патріотичну позицію журналіста вже тоді постійно переслідували сепаратисти. Йому доводилося протистояти. У 2014 році він був одним з активних мешканців, які не дозволили підняти російський прапор над Мелекіним.
Напад Росії на Україну став великим болем для Євгена. Він хотів відкрити людям очі, дати зрозуміти, хто ворог, а хто патріот. Маючи змогу виїхати з міста, він вирішив залишитися, щоб допомогти всім, чим може. Чи пошкодував Євген про своє рішення? Капітан покидає корабель останнім!
