Виступ спеціаліста з медійного менеджменту Олексія Погорєлова на презентації аналітичного звіту Академії української преси “Український медіаландшафт 2022-2024: Зміни в медіа під час повномасштабного вторгнення”, створеного за підтримки Фонду Конрада Аденауера в Україні.
Я спробую додати трохи оптимізму. Сергій запропонував обговорити тих, хто робить багато корисного. Не знаю, чи це пов’язано з візитами іноземних журналістів, але раніше в Золочеві було тихо, а тепер почалися обстріли, зокрема важливих хабів. Можливо, справді є зв’язок. Сьогодні така реальність, що кожен крок доводиться дуже зважувати. Люди змушені виїжджати через постійні обстріли. Але не лише Золочів показує цей виклик — є багато прикладів медіа, які зреагували й продовжують успішно працювати.
Не обов’язково мати близько «два лапки» води, світла й їжі, щоб бути корисними своїй громаді. Я говоритиму про корисність для громади та про можливості. Адже я більше менеджер, ніж хтось інший, а також маю досвід у місцевих медіа.
Хочу повернутися до того, що сказав представник донора: від нас донори, мабуть, хочуть почути певне бачення майбутнього. Але чіткої відповіді немає — її доводиться створювати власними руками. Для цього, на жаль, треба працювати ще більше. Навіть зараз рідко виходить відпочивати, а в перспективі навантаження зростуть. Адже щоб стати найкращими в чомусь, наприклад, в інженерії чи MilTech, потрібно багато зусиль. Українські інженери вже роблять чудові речі, і це може стати основою майбутнього розвитку.
Ми точно випереджаємо багатьох у Східній Європі, а може, й у всій Європі, за людським потенціалом. Українці, які працюють за кордоном, часто чують, що їх не хочуть відпускати. Це знак, що нас цінують, а отже, ми лідери за бажанням працювати й здатністю швидко навчатися.
Прикладом для мене є «Бердянськ-Сіті»: вони релокувалися з Бердянська й отримали грант на проєкт, де спілкувалися з мешканцями, розкиданими по всій Україні та за її межами. Медіа з’ясовувало, якою люди бачать громаду після війни. В результаті з’явився документ із покроковим планом. Якщо з’явиться відповідальний керівник, у нього вже буде готовий план дій, розроблений спільнотою та експертами. Якби у кожній громаді було стільки ж ідей, то спільне майбутнє будувалося б швидше.
Оскільки я директор Української асоціації медіабізнесу, ми з командою шукаємо донорську підтримку для місцевих медіа і виконуємо роль менторів. Так, з нами не завжди просто, бо ми заохочуємо редакції більше працювати і створювати корисні проєкти. Але результати показують, що такий підхід дає громаді багато нових можливостей.
Якщо говорити конкретніше про місцеві видання, то це вже не просто друковані газети. Періодичні медіа виходять із певною регулярністю, але тепер переходять у цифрові формати — на сайти, у Facebook, Telegram та інші канали. Це реакція на те, де перебуває аудиторія. Крім того, ми й до війни мали перенасичення медіаринку. За приблизними підрахунками, існувала понад тисяча різних медіакомпаній. У моєму сегменті — періодичних медіа — було орієнтовно 2,5 тисячі видань, що набагато більше, ніж у деяких європейських країнах на кшталт Німеччини.
Війна прискорила всі процеси. Люди масово переміщуються, тож звична передплатна модель у багатьох газетах зруйнована. Чимало видань не може доставити паперовий примірник туди, де вже немає їхніх читачів. Когось це вбило як бізнес, а хтось почав активніше переходити в «цифру» і шукати нові способи монетизації.
Багато редакцій працюють віддалено. Я, наприклад, з колегами вже не маю офісу з часів ковіду. Але це дає змогу долучати різних спеціалістів, незалежно від їхнього розташування.
Сучасні медіа потребують інших бізнес-моделей. Новини перестали бути легким способом заробітку, тому що ними перенасичені соціальні мережі. Тепер важливіше бути корисними для громади: організовувати публічні обговорення, залучати експертів, допомагати владі й мешканцям знаходити спільні рішення. Наприклад, в Одеській області одна редакція ініціювала проєкт із ремонту дитячих майданчиків. Вони склали реєстр, з’ясували, хто за які майданчики відповідає, і тепер разом із громадою поступово відновлюють ці об’єкти. На Волині люди об’єднуються довкола розвитку рекреаційної зони біля Шацьких озер.
Усе це — результат роботи місцевих медіа, які не лише інформують, а й спонукають до дій, сприяють вирішенню конкретних проблем і допомагають громадам ставати сильнішими. Ця модель відрізняється від колишньої, але дає величезні можливості для розвитку як самих видань, так і регіонів.
Український медіаландшафт — 2024 є продовженням низки аналогічних оглядів, що виходять щокілька років з 2010 р. та готуються Академією української преси у співробітництві з Фондом Конрада Аденауера. Медіаландшафт традиційно містить огляд пануючих тенденцій у медіаполі України.
Призначений для журналістів, політологів, всіх, хто цікавиться новітньою історією України.
Ми висловлюємо щиру подяку Представництву Фонду Аденауера в Україні, які протягом вже 30 років є партнером багатьох важливих справ у розвитку демократичної України.
