Доктор філологічних наук, професор Георгій Почепцов не один рік своєї професійної діяльності присвятив темі інформаційної війни, гібридної війни, стратегічних комунікацій. Він вперше ввів поняття смислової війни. Автор не однієї книги з цієї тематики.
Кореспондентка АрміяInform запитала професора Почепцова, на якій стадії зараз перебуває Україна у контексті ведення інформаційної війни з рф; які сильні та слабкі сторони ворога у цьому контексті; чи достатньо гучно звучить голос нашої держави під час двобою з ворогом у віртуальному просторі, і не лише.
— Чи змінилася, за вашими оцінками, методологія ведення інформаційної війни росіянами за 10 років, з 2014 року? Як?
— Підхід став більш диференційованим для різних аудиторій. У 2014 все було більш єдиним. Росія активно входить в масову свідомість по всьому світові за допомогою фальшивих сайтів, які сприймаються як свої. Завдяки цьому вона має більш гучний «голос», ніж ми. Хоча він захований в чужих виступах…
Взагалі пропаганда більш наближена до мистецтва, ніж до науки… Це така своєрідна політична поезія, а не просто газетна стаття. Ми орієнтовані більше на радянський варіант пропаганди, коли всі мовчать і слухають один голос. Такого більше не буде: замість монологу пропаганда стає діалогом… Саме так її і повинна відчувати аудиторія.
— У своїй книзі «Сучасні інформаційні війни» ви ввели поняття смислової війни. Станом на грудень 2024 року, за вашими спостереженнями, хто веде у смисловій війні: Україна чи рф? Аргументуйте.
— Кожен бореться за власну аудиторію, за тих, хто може стати власним симпатиком. Кожен перемагає у власній аудиторії. Ми не можемо перемагати в головах російської аудиторії, бо нас не чутно. Ми повинні активніше працювати з росіянами, що емігрували, бо їх голоси і їхні обличчя знайомі аудиторії рф. Аудиторія завжди хоче почути щось своє, наближене до її уявлень. І саме такий канал потрібен і нам.
— Російсько-українська війна — це, здається, той приклад, коли віртуальна дійсність породила війну фізичну. Які, на вашу думку, шляхи завершення цієї війни? Яка роль якісної комунікації для встановлення справедливого миру?
— На жаль, мир не буде дуже справедливим, бо у кожного різні цілі. Росія взагалі каже, що вони внесли наші території у свою конституцію. І це абсурд, бо так вони можуть внести, наприклад, Бельгію, а потім говорити: «Вона ж є в нашій конституції, що ми можемо зробити».
— Які кейси стратегічної комунікації з боку України за час широкомасштабного вторгнення ви б назвали вдалим прикладом у веденні інформаційно-смислової війни? А що наша держава провалила в комунікаційному плані? А що можемо виправити?
— Україна зробила найголовніше — провідні світові медіа, як і країни, на нашому боці. Росія хоче наблизити любов до себе силою, а це провальна стратегія. У результаті цього росія просто зайняла старе місце СССР як вічного ворога…
— А які сильні та слабкі сторони ворога у цьому сенсі?
— Вони добре нас знають, це дозволяє ставити всюди потрібні акценти. А мінусом є те, що вони слабше відчувають, як ми змінилися з початком війни. Мінусом росії є як велика кількість опозиційних сайтів за кордоном, так і величезна кількість політиків, письменників, діячів культури, які емігрували. Це все відомі прізвища та обличчя… І вони налаштовані проти. Не завдяки нашій пропаганді, а завдяки діям росії.
Сьогодні ми дуже далекі від них, а повинні «співати» разом. Ми повинні розмовляти з ними, спираючись на їхні аргументи. Це великий простір, який росія просто не може цензурувати. І він буде звучати все сильніше, оскільки війна виснажує.
— Свого часу ви заявляли, що «війна — це перевірка держави на справжність». На третьому році широкомасштабної — чи пройшла, на вашу думку, наша держава цю перевірку?
— Перевірку війною пройшла, але творенням пропаганди як на свою аудиторію, так і на чужу — не пройшла. У нас дуже слабкий «голос». Пропагандисти за цей час повинні були стати найвідомішими постатями для аудиторії. Важко вірити абстрактному державному голосу, люди вірять конкретним постатям.
— З ваших слів, три больові точки, на які націлені комунікації під час війни, — це власне населення, населення ворога і нейтрали. На вашу думку, чи «пропрацьовує» Україна всі ці три больові точки? Як? А що можна покращити?
— Захід робить роботу замість нас, розмовляючи з власним населенням і нейтралами. А ми ще не навчилися розмовляти так, щоб люди кидали все і йшли до телевізора, щоб послухати конкретну людину. Левітан лише читав чужі тексти, а відчувався пропагандистом, бо під час війни завжди є нестача інформації.
— Цитую вас: «Інформаційна війна — це мелодія флейти, пропаганда — це духовий оркестр, який слухають навіть тоді, коли цього не хочуть». На вашу думку, наскільки чутна зараз флейта з боку України? Наскільки якісне це звучання?
— Наша «флейта» слабка. Вона має нечітке уявлення про те, що саме слід акцентувати. Умовно кажучи: потрібна не просто правда, а влучна правда, яку не зупинити…
— Що б ви порадили цивільним українцям для загартовування емоційної стійкості в цей час? Якісь поради на щодень, «як зберегти ясність мислення і свободу дії» в час завалу дезінформацією і ворожим ІПСО?
— Маємо виховувати власних агітаторів і пропагандистів, чиїх виступів населення б чекало щовечора. Населення хоче почути чесні слова, які б одночасно несли позитив. І конкретні обличчя, до яких є довіра.
— Ви кажете, що «історія людства будується на історії мрії», і що «людина живе мріями», попри те, що йдеться про візуальний простір. Як би ви порадили українцям візуалізувати свої мрії, перебуваючи в країні в стані війни, щоби потім не було розчарувань, не було боляче?
— Боляче буде обов’язково, бо компроміс не є перемогою. Або є тимчасовою перемогою. Але іншого варіанту немає. Якщо ми потрапили у війну, то треба перемагати.
Фото з особистого архіву Георгія Почепцова
