18 ЛИСТОПАДА, 1994 — 25 КВІТНЯ, 2023
29 РОКІВ, ЖУРНАЛІСТКА
На війні Алла з 2014-го. Ще під час Революції гідності долучилася до «Правого сектору». У складі їхнього інформаційного відділу їздила на фронт писати й фотографувати, а згодом демобілізувалася.
З початку повномасштабного вторгнення разом з коханим повернулася на фронт. Алла з позивним Рута служила в 58 окремій мотопіхотній бригаді в мінометній батареї. Працювала з бусоллю й артилерійськими програмами в планшеті з нескінченним потоком цифр під супровід вибухів. Вона загинула внаслідок обстрілу в районі населеного пункту Удачне, що на Донеччині. Героїня померла на руках у чоловіка.
Рута захоплювалася мистецтвом і поезією. Возила із собою приблизно 20 паперових книжок і розповідала, що ховає їх від командира, щоб той не сварився за нераціональне використання місця. Навіть з бліндажа писала радіодиктант національної єдності. Мріяла заснувати власну книгарню.
Алла була з того покоління, що дорослішало на війні й жадібно будувало плани на майбутнє, зазначає її колега.
Вона родом із села Сокіл, що на Волині. У мирному житті працювала журналісткою в медіа «Український тиждень», піарницею у видавничому домі «Комора», а потім редакторкою новин у «Читомо». Також колекціонувала народні прикраси, цікавилася культурним життям та обожнювала котів.
Про війну говорити не любила. Казала, що слова «перемога», «перемагаємо» може сприймати тільки в саркастичному ключі. Алла не розуміла й не толерувала молодих дієздатних жінок, які виїхали за кордон, не маючи дітей. Або чоловіків, які радше втопляться в Тисі, ніж підуть у військо.
«Якого біса ти жалієшся на війну, сама ж туди пішла, хоча могла спокійно сидіти вдома?» — часто запитували в неї. «У тому й річ, що не могла», — відповідала Рута.
