1 ЛИСТОПАДА, 1979 — 23 БЕРЕЗНЯ, 2022
42 РОКИ, ЖУРНАЛІСТКА, РЕДАКТОРКА
Оксана Бауліна — російська журналістка, яка з початку війни змінила підбори на бронежилет. У Києві вона виконувала редакційне завдання для опозиційного видання The Insider, де обіймала посаду продюсерки.
23 березня Оксана домовилася зв’язатися з колегою — Антоном Наумлюком, коли повернеться зі знімання сюжету. Але вона не повернулася. Того вечора Оксана поїхала документувати розбомблений торговельний центр Retroville на околиці Подільського району Києва. У тому місці розпочалися мінометні обстріли. Від одного з них загинув перехожий, від іншого — вона. Її тіло лежало в калюжі крові спиною до понівеченої будівлі.
Понад десять років Оксана пропрацювала в глянці. На тлі масових протестів проти фальсифікації виборів у Росії (2011–2012) у її житті з’явилася політична правозахисна журналістика. Вона прийняла це за справжнє щастя та з усім свої м досвідом поринула в справи. Працювала у Фонді боротьби з корупцією опозиціонера Алєксєя Навального. У 2020 році переїхала жити до Польщі.
У 2017 році «Радіо Свобода» випустило короткометражний документальний фільм про її діяльність. Тоді Оксана працювала головною редакторкою каналу «Навальный LIVE» і розповіла про роботу проєкту за кадром.
Усі люди, приходячи до Навального, усвідомлюють імовірні ризики, пов’язані з роботою. Усвідомлювала й вона. Одного разу журналістку затримали просто на робочому місці. Засудили до арешту. Тюремна камера. Менш яскраве світло змінюється більш яскравим. Підйом о шостій ранку. Поряд з нею ще троє дівчат. Цілодобове відеоспостереження. На сніданок каша: пшенична, ячна, рисова. Їй було терпимо. Туалет — дірка в підлозі в тій самій камері. Раковина, стіл, стілець, прибиті до підлоги, — все це наслідки висвітлення Оксаною антикорупційного мітингу в Москві 26 березня 2017 року. Понад тиждень вона провела за ґратами.
Народилася 1 листопада 1979 року в Красноярському краю. Оксана любить яскраві кольори в одязі. Любила. Це відразу поліпшувало настрій і їй, і навколишнім. На одній із вечірок Оксана якось обмовилася: «Я готую як Бог!». Після того вони з подругами домовилися провести кулінарну дуель. Обожнювала водити авто й досить вміло це робила. Важливою датою для журналістки було 7 жовтня 2006 року — день убивства Політковскої. Оксана мала багато друзів і завжди знаходила час для кожного. Коли почалася війна, вона написала у фейсбуку: «Якщо треба поговорити, то я поряд». Це дуже важливо — дати кожній людині відчуття, що саме вона має значення тут і тепер, вважала журналістка.
Оксана відчувала: щоб мати право писати про все, що 2022 року коїть Росія, дуже важливо особисто перебувати в Україні. 11 березня вона перетнула кордон. Попередньо домовилася з українською владою, що її пропустять у країну та дозволять їй журналістську діяльність. Вона хотіла зробити фільм про війну. Перебуваючи у Львові, записала інтерв’ю із чотирма полоненими — серед них опинилися й солдати-строковики, один з яких під час інтерв’ю телефонував своїй матері.
На в’їзді в Україну їй видали бронежилет. Він був мало не п’ятого класу — призначений для захисту від автоматних куль калібру 7,62 та уламків. Але Оксана його не наділа того вечора, коли поїхала знімати зруйнований торговельний центр. У довідці, виданій у морзі, причину її смерті описали максимально лаконічно: «Ушкодження від осколків внаслідок воєнних дій».
