28 СЕРПНЯ, 1976 — 2 КВІТНЯ, 2022
45 РОКІВ, КІНОРЕЖИСЕР, НАУКОВЕЦЬ
Мантас Кведаравічюс — литовський кінорежисер та науковець. До Маріуполя він поїхав разом зі своєю нареченою — українкою Анною Білобровою. Мав на меті зняти продовження свого документального фільму «Маріуполіс» (2016), який розповідав про життя міста під час війни на Сході України. 19 березня пара перетнула кордон. Вони привезли із собою чимало речей, щоб допомогти людям. Знайшли притулок у підвалі зруйнованої церкви. Жили разом із тридцятьма іншими людьми, переважно це були літні люди та матері з дітьми зі зруйнованих будинків поблизу.
Мантас зник безвісти після того, як вирушив шукати людей, які хотіли б спробувати евакуюватися з міста. Кілька днів його наречена блукала по розбомбленому Маріуполю, щоб знайти журналіста. Просила російських солдатів допомогти. Анна знайшла Мантаса мертвим. Він лежав долілиць. На землі не було крові, а отже, вбили журналіста в іншому місці. Мантас дістав поранення в живіт, але на одязі не було дірки, яка б відповідала рані. За версією української влади, він потрапив у полон до російських військових, які забрали в нього життя, а тіло викинули на вулицю. Наречена Анна вважає, що російські військові застрелили Мантаса, коли заарештували за підозрою в тому, що він є таємним снайпером з Литви — країни НАТО. Цю інформацію повідомив їй українець, якого затримали разом з Мантасом. Анна, ризикуючи життям, доставляла тіло до Литви через Росію чотири дні.
Народився Мантас 28 серпня 1976 року в місті Біржай. У 1998 році закінчив історичний факультет Вільнюського університету. А 2007 року — відділення соціальної та культурної антропології Оксфордського університету. У 2013 році в Кембриджському університеті захистив докторську дисертацію. В останньому викладав курс теорії релігії, права, політики. Співавтор 16 наукових публікацій.
Мантас не навчався на режисера. Він проводив дослідження як антрополог у Чечні. Писав дисертацію, і йому стало цікаво, що можна передати документалістикою, іншими способами — не просто мовою. І тоді почав знімати. Фільм «Барзах» («Barzakh», 2011) розповідає про зникнення людей у Чечні за часів Рамзана Кадирова. «Маріуполіс» отримав низку нагород, зокрема премію «Срібний журавель» на 61-му Берлінському кінофестивалі. Стрічка «Парфенон» («Parthenon», 2019) занурює в околиці Заходу, досліджує межі тіл, серця, розуму, щоб виявити людські географічні, історичні, фізичні та емоційні зв’язки; шукає спогади, страхи та, можливо, надії. Кохана Мантаса змогла вивезти з Маріуполя не тільки тіло журналіста, а й матеріали, які він там зафільмував. Вона завершила другу частину фільму «Маріуполіс-2» (2022), де зображено страждання людей, що зазнали потужного російського бомбардування. На 75-му Каннському кінофестивалі стрічка отримала спеціальну нагороду журі в категорії «Золоте око». Війна — це концепція, яка містить у собі значно більше, зазначала пара.
Саундтрек до фільму «Маріуполіс-2» складається з пострілів, розривів бомб та снарядів. Починається він зі сцени в підвалі. У повній темряві людина й собака дивляться на дверний отвір — там світло, але там і небезпека: за дверима горить багатоповерхівка. Розпогоджується, люди радіють сонцю й теплу. Після темної ночі неодмінно прийде новий ранок. Але Мантас уже не стане свідком того світанку.
