Пропаганда супроводжує людство всі віки. Є різні типи пропаганди: медична, політична, релігійна... Медична розповість про важливість вакцинування, політична - про реагування влади на події навколо, релігійна - найдавніша, її картина світу більш усталена і незмінна. Вона збереглася багато в чому незмінної до наших часів.
Пропаганда намагається заповнити собою весь набір спільних знань громадян, щоб там не залишалося вільних місць, бо їх можуть зайняти ворожі думки. Це відповідна "аксіоматика" картини світу даної спільноти. Маємо достатньо природний процес: те, що повторюється, і краще запам'ятовується, і краще зберігається в пам'яті.
Близьку до власного варіанту єдиної картину світу мають, наприклад, співробітники якоїсь однієї установи, однієї сім'ї, однієї професії. В людських колективах завжди будуть свої лідери і свої вороги, хоча і місцевого масштабу. Зміна політичних режимів веде до заміни героїв і ворогів. Наприклад, на місця київських пам'ятників царям потім потрапили радянські "царі".
Держави використовує всі наявні в неї системи впливу на створення такої спільної картини. Це роблять школа і медіа, література і мистецтво, навіть кладовище дає можливість зрозуміти ціннісні орієнтири суспільства. Це чіткий, хоча і віртуальний, погляд на дійсність. І ми бачимо її так, як нам малює її пропаганда.
Пропаганда політична багато в чому повторює інструментарій пропаганди релігійної, бо в обох випадках пропаганда намагається створити єдину картину світу для всіх своїх. Інша картина світу для своїх допомагає виокремити власне бачення світу, полегшує боротьбу з чужими точками зору. Все це допомагає управлінню великими масивами людей, бо полегшує вплив. Коли всі мають одне уявлення про світ, можна разом рухатися уперед. Коли всі дивляться у різні боки, будемо стояти на місці.
Можна виділити декілька типів пропаганди, адже людство живе з нею багато віків. Наприклад, пропаганда може бути довготривалою, а може одноразовою. Держави люблять монументальну пропаганду у вигляді пам'ятників, які не так легко і поставити, і зняти. Тому вони здаються нам вічними. Наприклад, в Гельсінкі стоять ще зараз пам'ятники деяким російським імператорам. Одночасно сьогодні Фінлянляндія не пускає в країну автомобілі з російськими номерами, потім взагалі закриває кордон... Тобто віртуальний рівень (пам'ятник як приклад) не вступає в суперечку з фізичним рівнем, якщо минає якийсь час.
Взагалі-то СРСР і жив у світі пам'ятників, бо мав досить серйозний ухил у минуле. Пам'ятник не є активним гравцем, він просто фіксує те, що повинно залишатися незмінним. Кожна зміна політичних режимів веде в результате до зміни пам'ятників. Повернення до старого - це і повернення старих пам'ятників. У Росії сьогодні маємо відкат до сталінської політики. Людей карають за не ті погляди.Навіть з'явилася любов до того, що стали називати ідеологією. А це така умовна карта світу з поділом на героїв і ворогів, де "ми" во всі віки перемагали "їх".
Монументальна пропаганда керується жартівливим висловом одного скульптора, що пам'ятник повинен зайняти місце, щоб ніякий інший пам'ятник там вже не міг з'явитися. І це теж важливий аргумент, бо два пам'ятники не можуть стояти поруч.
Монументальна пропаганда - вічна, соцмедійна - тимчасова. Текстова може теж ставати вічною, коли держава відправляє цю інформацію у школу та підручники. Вивчаючи її у дитячому віці, коли все сприймається на віру, дозволяє надовго залишатися в пам'яті. Соцмедійна пропаганда сильна тому, що йде індивідуальними каналами. Масовість там виникає лише в результаті.
Найкраща пропаганда в кіно, коли симпатичні герої - це "наші", а "ненаші" навіть нікому нецікаві. Чапаєв це такий приклад з радянської історії, а Олександр Невський - з дореволюційної. Але стали вони героями саме в радянському кіно. В результаті кінопропаганди другорядні "гравці" починають вивчатися на рівні підручників, але їх підняла на цей рівень кінопропаганда. Потім працюють підручники, і пантеон сформований. Для пропаганди навіть все рівно правда це чи ні. Важливо мати пантеон, на який може спиратися пропаганда, створюючи "ядро" спільних для всіх знань.
У пропаганди завжди все, що робиться владою, є правильним і добрим. Тому пропаганду ми завжди будемо чути, адже вона найгучніша. Вона готова допомогти всім, і це, до речі, частково справедливо, якщо людина не вступає в конфлікт з владою.
Пропаганда може реалізуватися не тільки в газеті, а й в інших медіа, кіно і літературі, у театрі і музеї, навіть в школі. В арифметичне завдання теж може потрапити пропаганда, яка лише буде на другому, а не на першом плані. Тобто пропаганда може бути і прихованою.
П. Померанцев говорить ще так: "Пропаганда ефективна, коли вона не очевидна. Прямолінійна пропаганда може спрацювати, якщо ваші ідеї справедливі й люди вас підтримують. Але тепер у західних країнах усі знають, що Росія не є партнером або кимось, кому можна вірити. Отже, те, що вони роблять у Європі, – набагато глибше, хитріше і несе більше ризиків нашим інтересам. Вони одночасно розпалюють антизахідні, антиізраїльські та антисемітські настрої серед величезного мусульманського населення Європи" [1].
Світ пропаганди тримає в своїх руках держава. Вона контролює найважливіші інформаційні потоки, які дивиться більшість населення. У телебачення глядач найстарший, у соцмедіа - наймолодший.
Пропаганда любить героїв і ... ворогів, бо героїв не буває без ворогів. Це відбувається так, бо вона часто сама їх і продукує. Герої і вороги потрібні для створення картину світу. І особливо важливі для навігації в суспільстві, визначаючи, який шлях обирати і від якого відмовлятися.
Фраза з пісні "Артиллеристы, Сталин дал приказ!" сьогодні повинна звучати по-іншому - "Пропагандисти, Путін дав наказ...". І першим у списку там повинен стояти Соловйов як приклад прямої пропаганди та Міхалков як приклад пропаганди прихованої. Але і той, і другий штовхають людей на війну. Не на мир...
Відомий диктор Левітан, до речі, не був пропагандистом, він лише зачитував такі тексти під час війни 41-45 років. Деякі німецькі пропагандисти після війни були засуджені. Це говорить про те, що пропаганда - це справжня зброя... І від неї не так легко захиститися. В нас немає лицарських обладунків від неї.
Цікаво, що у пропаганди не буває помилок, коли вона говорить від імені влади. Вони з'являються лише тоді, коли в країні запанує нова влада, у якої може бути інший погляд на світ. Пропаганда - це той голос влади, який чують усі. І вони не можуть його не почути, бо та сама картина світу буде і в літературі, і в кіно, і в підручниках, і на вулиці і площі... Країни відрізняються власними картинами світу. Тому між ними потрібні умовні і справжні перекладачі.
Нещодавно до російського публічного простору повернувся і В. Сурков зі своїм закликом до війни. Він надовго зникав, але, мабуть, в нього також є бізнес, як у кожного поважного чиновника, тому він нього теж зазвучали заклики до війни і проти України [2].
Пропаганда гуртує масову свідомість на виправдання агресії. Росія використовує для цього як жорсткий примус типу арештів, так і м'який у вигляді пропаганди. Росія хоче перемоги, забуваючи свої старі аргументи. Вона йшла на війну з Україною, як на боротьбу з НАТО. Але тепер забувши про це, знімає повітряну оборони Калінінграду, який оточують країни НАТО [3]. Все перекидається на український фронт, залишаючи Калінінград незахищеним.
Пропаганда сполучає життя і війну. Всі починають жити у війні та за її законами. І саме пропаганда дозволяє це зробити. Російська пропаганда день за днем війну з Україною наближала, щоб виправдати її в очах свого населення. Всі новини про Україну з 2014 р. були виключно негативними. Це був такий собі полюс негативу, і сьогодні це перейшло у війну...
ЛІТЕРАТУРА
