«Ніколи не залишилася осторонь допоки був зв’язок. Підтримувала, пропонувала допомогу, і зараз коли є стабільне з’єднання, з’явилась у мережі і відразу приєдналась до Академії української преси», — з таких слів розпочала свою розмову Ірина Ковач, завідувачка медіа-центру Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки. Ірина пережила окупацію свого міста і поділилася досвідом функціонування медіа під час онлайн-дискусії «Медіаосвіта в огні: нові виклики – нові ресурси або Як руйнуємо російську пропаганду».
Повний запис заходу можете переглянути за лінком>. Лідируючі організації, які сприяють розвитку медіаграмотності в Україні, надали аудиторії нові та дієві інструменти у боротьбі з російською дезінформацією. Це вже друга зустріч, ініційована АУП, про першу детальніше тут>. Всі напрацювання ви можете віднайти у презентаціях спікерів за посиланнями вище. А зараз пряма мова Ірини Ковач і специфіка російських маніпуляцій з перших вуст.
«Перший час ми не були відключені ні від інтернету, ні від мобільного українського зв’язку. У нас було телебачення і можливість населенню слідкувати за тим, що відбувається в Україні. Ми могли перевірити факти, чи знайти потрібну для них інформацію.
Але.
Потім настав період, коли росія зробила все, щоб ми залишились в інформаційному вакуумі. Я думаю, це пов’язано з тим, що коли вони прийшли на Херсонщину, вони не очікували, що люди їх не чекають. Що їхня пропаганда не працює і ми не готові їм вірити, довіряти і з ними співпрацювати.
Можливість зайти до інтернету була тільки через російських провайдерів і не завжди. Телебачення українського як і мобільного українського зв’язку тоді на території Херсонської області не стало — це було дійсно важко.
Перше, що зробила російська влада коли окупувала нашу землю, — це не почала відновлювали інфраструктуру, яку знищили, яка не працювала, адже це було необхідне в першу чергу.
РФ почала відновлювати і встановлювати свою владу в медіапросторі. Переобладнала херсонську телевишку і ми мали можливість дивитися лише російське телебачення. Далі вони вимкнули херсонські телеканали. У нас їх було два, і на базі одного з них, відкрила свій телеканал Херсону, як ви розумієте, російський.
27 червня в Херсоні був надрукований перший тираж — 10 000 екземплярів «Наддніпрянської правди», російської газети. Серед якої було аж 16 сторінок російської пропаганди.
Традиційно на перших шпальтах писали про освіту, про медицину. Особливо про те, як відкривають аптеки і є багато ліків. Але це була брехня, тому що ліків на території не було.
Всю їхню пропаганду, яка публікувалася і показувалася в інформаційному просторі було легко спростувати. Населення бачило правду. Хочу відзначити, що навички медіаграмотності херсонців були досить міцні, тому що люди не вірило нічому, що показували.
Спочатку для всіх це було легко, проте згодом, через 2-3 місяці, коли у вуха ллється лише російська пропаганда, почали сумніватися. Завдяки навичками медіаграмотності аналізували факти, звертали увагу на деталі, які спростовували російські дописи, відео. Чітко розуміли, де брехня.
Коли почалася війна, я поїхала до батьків, це 60 км від Херсону. У цьому сільському населеному пункті було ще важче зі зв’язком та інтернетом. Більшість населення, яке проживає там, це люди середнього і похилого віку. Молоді небагато. Головний інформаційний ресурс, який вони споживають — це телебачення.
Ті, хто мали супутникове телебачення, могли дивитися українські телеканали. Проте у більшості — 90% населення був тюнер, який транслював з херсонської телевежі, тобто російські телеканали. І дійсно, це мало дуже вагомий вплив на свідомість українців.
Ми зі знайомими виходили на вулицю, спілкувалися з людьми, обговорювали новини. Поділилися інформацією, яка надходила від колег з неокупованих територій, (як ми казали — з великої землі України). Разом аналізували, співставляли, джерела.
Порівнюючи цю інформацію ми бачили великі розбіжності між тим, що нам кажуть. Для тренування влаштовували невеликі майстер-класи з медіаграмотності, де відслідковували і знаходили, що не так.
Елементарне: на телебаченні, яке показувало новини з Херсону і області, працювали приїжджі люди. Але так як їх було мало, вони наймали молодь, це студенти віком 18-20 років, які не дуже якісно готували контент,
Наприклад, у звичайних новинах, де показували гуманітарну допомогу, її розвантаження та коробки з технікою — на картинці було просто виявити, що вона не відповідає дійсності. Адже у новині відзначалося, що подія сьогоднішня, а на екрані дерева були не зелені, хоча на дворі було літо.
Такі незначні, але зрозумілі маркери фейкових новин легко було відслідкувати і це допомагало.
Спілкуючись з колегами, коли була змога потрапити в Херсон, ми тримали тісний зв’язок і обговорювали все, що відбувається. Торкалися теми правди і публікацій в соцмережах — такої можливості не було, тому що нам дійсно був повністю перекритий кисень. Перевірялися наші гаджети, для того щоб зайти в інтернет потрібно було мати російську сім карту.
Хтось купував її, а хтось ні — як я. Для цього потрібно було надати свої документи, і я знаю, що у багатьох знайомих після того, як вони взяли російську карточку, їх телефон відстежувався і навіть прослуховувався — вони знаходили додаткову програму у себе у телефоні. Не хотілося ризикувати.
Хотілося чути новини з України, допомогло радіо. Це дійсно нас виручало. Ловило одну хвилю — це було Миколаївське радіо і воно транслювало український контент, де ми могли послухати новини.
Радував проєкт про російський фейк, який йшов кожного дня, крім вихідних, о 19:45. Там ми могли відслідкувати все те, що говорили по російським каналам пропагандисти, і почути розвінчення фейків. Це була віддушина і радість, тому я хочу подякувати ГО «Детектор медіа» за такий підкаст. яку слухало все населення Херсонщини в той час. Коли не стало світла радіо на батарейках стало єдиним зв’язком з реальним світом
Від колег, що працюють над покращенням медіаграмотності у населення неодноразово чула, що їхня робота дала вагомий результат. Більшість українців тверезо думає, критично мислить, вміє порівнювати. Не так просто нам щось надиктувати чи змінити думку.
Під час окупації російська пропаганда не здавалася. Окрім телебачення і газет нам роздавали бюлетені. У мене їх досить багато, спеціально збирала для того, щоб потім проаналізувати і використати в подальшій роботі.
Більшість бюлетенів були з однаковою інформацією: розповідали про бойові дії, скільки знищено української техніки, скільки знищено воїнів ЗСУ, які райони оточені тощо.
Проте.
Один з бюлетенів сильно відрізнявся. Я його отримала 20 вересня — за 3 дні до того, як почався псевдореферендум в Херсонській області. Інформація, яка написана в бюлетені, направлена на те, щоб підштовхнути населення до референдуму. Адже РФ бачила, що їхня пропаганда не діє і українці знають правдиву інформацію, яка відбувається в світі.
Перша новина звучить так: «Нахлебники Европе не нужны». Розповідають про те, що біженцям з України в Польщі вже не надають льготи, що самі поляки мітингують, щоб вигнати біженців з їх країни.
Друга новина: «Нацистов нигде не любят». Розповідають про Степана Бандеру, про те, що всі європейські країни не визнають Україну і вважають, що ми дійсно нацисти.
Третя новина: «Продвижение рф развивается успешно». Розповідають про те, як вони нагально звільнили територію перед референдумом. І як ВСУ несуть «значительные потери на всех направлениях» — більше 50% української армії знищено.
Четверта новина: «Слабый пол». Розповідають про те, що «с 1 октября всех женщин, кроме матерей с детьми до 3 лет и беременных, начнут ставиться на воинский учет. І про те, що потім в будь-яку хвилину всіх жінок, можуть призвати до служби в нашій армії. А якщо жінка не буде погоджуватися, її можуть, оштрафувати, або притягти до кримінальної відповідальності.
П’ята новина: «Востановление мирной жизни. Розповідають про те, як РФ видає паспорти в Луганській, Донецькій і місті Маріуполі.
Ось такий спеціальний бюлетень був підготовлений до псевдореферендуму, який відбувався з 23 по 27 вересня 2022 року.
Розповім трохи про нього. Було це у селі Львове Береславського району, що знаходиться на правому березі Дніпра. На невелику вулицю заїхав БТР. На ньому сиділо багато військових російських. Вони перекрили вулицю з одного боку. Потім зайшли двоє людей, одного з них ми назвали «гаутляйтер» — це їхній призначений Голова села зі своєю дружиною, вона була секретарем при ньому. Другий БТР перекрив вулицю з іншого боку.
Військові супроводжували цих двох з прозорою скринькою. Вони підходили до кожного двору, вигукували мешканців оселі, і пропонували їм взяти участь в референдумі. Біля них стояли військові, які тримали палець на курку автомата.
Для того, щоб проголосувати необхідно було тільки поставити підпис там, де вони показували. В них були великі бумаги, можна сказати простирадла, де були надруковані всі прізвища ім’я та по батькові мешканців, адреса і всі паспортні дані. Де вони їх взяли на той час — не зрозуміло.
Коли звернулись з запитанням до мене, чи буду я також брати участь в референдумі, я їм сказала, що наступного дня їду до Херсона, і буду голосувати по прописці. Як розумієте, я не поїхала і не брала участі в цьому. Але у місцевих не було вибору і можливості відмовитися. Їх ніхто не запитував.
Про звільнення, яке так чекали, в яке так вірили і яке прийшло на територію Херсонщини. Всі, звичайно, дуже зраділи. Відновили доступ до інтернету та правдивої інформації. Поступово повертають електропостачання. Єдине, що невтішне зараз — це постійні жахливі обстріли. Незабаром місяць, як ми з родиною були змушені переїхати з Херсонщини. Неможливо залишатися в місті, де сусідні будинки згорали від фосфорних бомб.
Над медіаосвітою та медіаграмотністю потрібно працювати в тому ж дусі. Завдяки АУП у нас на території України достатньо проєктів, якими ми можемо скористатись, також багато матеріалів. Не зупиняймося, щоб розповсюджувати навички критичного мислення по всій території України і не тільки!»